Розглядається формування теоретичних засад археографії в УРСР упродовж
першого післявоєнного десятиліття та їх особливості в умовах остаточного утвердження єдиних вимог до публікації історичних документів у СРСР, а також принципів їх відбору та підготовки. Історія української археографії
займає особливі позиції серед напрямів археографічної діяльності, оскільки є не
лише окремою темою дослідження, але й виступає як дослідницький метод, а в
деяких визначеннях археографії – складова частина її предмету. Аналізується
процес розробки теорії та формування методології археографії у «загальносоюзних» археографічних центрах у зазначений період та їх визначальний вплив на археографічну діяльність на республіканському рівні. Археографія в УРСР у
післявоєнний період перебувала на марґінесі наукових процесів, центрами яких
були Москва й Ленінград. Це означало, що базові розробки в галузі теорії й методики, а також провідні фахівці з цих питань знаходилися поза межами республіки. Окрім того, багато тем були закритими для дослідження. Загалом
українська радянська археографія зазнавала послідовного російщення. Насамперед стверджувалася вищість російської культури над українською. Робиться висновок про те, що вже в той час було закладено основні напрями, за якими
рухалася теоретико-методологічна думка в Україні в наступні десятиліття.
Цей період характеризувався й некритичним наслідуванням загальносоюзних правил, одночасним наслідуванням і розвитком окремих положень, зумовленим «опірністю матеріалу», досвідом практичної роботи з українськими історичними документами та, зрештою, виробленням власних теоретико-методологічних засад, щоправда у формі поодиноких зауваг, а не системних ґрунтовних досліджень.
The formation of theoretical principles of archeography in the Ukrainian SSR during
the first post-war decade and their specific features in the conditions of the final
approval of the uniform requirements for the publication of historical documents
in the USSR and the principles of their selection and preparation, are considered.
The history of Ukrainian archeography occupies a special position among trends of
the archeographical activities, since it is not only a separate topic of the research,
but also serves as a research method, and in some definitions of archeography it is
an integral part of its subject. The process of development of the theory and forming
the methodology of archeography in the "All-Union" archaeological centers during
the specified period and their decisive influence on archaeological activity at the
republican level are analyzed. Archeography in the Ukrainian SSR in the postwar
period was on the margin of scientific processes, the centers of which were Moscow
and Leningrad. This meant that basic developments in the field of theory and
methodology, as well as leading experts on these issues were outside the Ukrainian
SSR. In addition, many topics were closed for research. In general, Ukrainian
Soviet archeography was subjected to consistent Russification. First of all, it was
alleged a fact of the superiority of the Russian culture over the Ukrainian. It is
concluded that at that time the main directions followed by the theoretical and
methodological thinking in Ukraine in the next decades were laid. This period
was characterized through uncritical adoption of the all-Union rules; with the
simultaneous these’s rules adoption and development of particular issues caused by the "resistance of material" and due to the experience of practical work with Ukrainian historical documents, and, finally, with the elaboration of their own theoretical and methodological principles, albeit in the form of individual remarks, rather than like systematic thorough research.
