Основа поетичного світу поетів-дисидентів Василя Стуса й
Тараса Мельничука, в’язнів Зони 36, лавреатів Шевченківської премії,
– це гострі межові переживання на ґрунті втрати індивідуальної
свободи й державності. Роздуми поетів навколо табірної безвиході,
долі руху опору, переломних, героїчних моментів історії України
знаходяться на межі модерністської та постмодерністської
практик, почасти завдяки вдалим опозиціям образів-символів
життя і смерті, батьківщини та чужини, честі й безчестя, тюрми
та свободи, котрі збільшують амплітуду експресії, творів в’язнів
концентраційних таборів СРСР, наближаючи її до глобальності
політичного катастрофізму ХХ століття й самі твори – до статусу
документів доби.
The basis of the poetic world of dissident poets Vasyl Stus and Taras
Melnychuk, prisoners of Zone 36, Shevchenko Prize laureates are acute boundary
experiences on the basis of loss of individual freedom and statehood. The reflections
of poets around the camp reality, the fate of the resistance movement, the turning
points, heroic moments of the history of Ukraine are on the verge of modernist and
postmodern practices, partly due to the successful oppositions of life-and-death
symbols, homeland and alien, prison and the crime of increasing the amplitude of
expression, the works of prisoners of concentration camps of the USSR, bringing it
closer to the globality of political catastrophe of the twentieth century and the works
themselves - to the status of documents of the time.