У статті досліджується метатекст, утворений найвідомішими антиутопіями ХХ
сторіччя, які стали літературно-естетичною реакцією на кризові процеси у суспільній
свідомості.
Детально аналізується багаторівневий звʼязок антиутопічних інтенцій суспільного життя
і літературної практики. Особливу увагу акцентовано на співставленні знакових творів
останніх десятиліть зі зразками класичної антиутопічної літератури; для аналізу
інтертекстуального діалогу у дискурсі антиутопії ХХ ст. обрано роман О. Хакслі «О дивний
новий світ» та твір М. Уельбека «Елементарні частки».
Зроблено висновок, що кризові процеси у художній свідомості межі ХХ – ХХІ ст.
супроводжуються домінуванням есхатологічного мислення, світовідчуття, повʼязаного з
«крахом ілюзій», які колись мало людство щодо власного майбутнього. Це дозволяє
позиціонувати естетичну природу сучасного мистецтва, зокрема літератури, як
антиутопічну.
The article deals with a metatext formed by the most famous dystopias of XX century, which became a literary
and aesthetic reaction to the public consciousness crisis. Detailed analysis of multi-link dystopian intentions of social
life and literary practice is given.
The special attention is paid to the comparison of outstanding works of the last decades with the classic
examples of dystopian literature. Novels by Aldous Huxley «Brave New World» and by Michel Houellebecq «Les
Particules élémentaires» were taken for the analysis of intertextual dialogue in a dystopian discourse of the twentieth
century.
It is concluded that the crisis processes in the artistic consciousness at the turn of the XX - XXI centuries are
accompanied by dominance of the eschatological thinking, attitude associated with the «collapse of illusions» that
mankind has ever had about its future. This allows to position the aesthetic nature of contemporary art as dystopian.