Художня антиномія “смітника” і “притулку” як лейтмотивів постурбаністичного буття у прозі Г. Пагутяк

Abstract

У статті досліджуються топоси “смітника” й “притулку” у прозі Галини Пагутяк як літературні виміри урбаністичного й постурбаністичного способу життя, які презентують ґрунтовні проблеми людського буття, як то шукання порятунку від цивілізаційної абсурдності, людської відчуженості, приреченості на небуття вже за життя. З’ясовано, що художні моделі письменниці базуються на засадах містифікації та міфологізації сакрального. Містифікований ідеальний постурбаністичний світ – Притулок як духовна субстанція здатний подолати абсурдність технізованої цивілізації – смітник і сприяти відродженню особистісного “я”.

В статье исследуются топосы “мусорника” и “убежища” в прозе Галины Пагутяк как литературные измерения урбанистического и постурбанистического способов жизни, которые презентуют базовые проблемы человеческого бытия: поиски спасения от цивилизационной абсурдности, человеческого отчуждения, одиночества, обреченности на небытие при жизни. Выявлено, что художественные модели писательницы базируются на основах мистификации и мифологизации сакрального. Мистифицированный идеальный мир – Убежище как духовная субстанция может одолеть абсурдность технизованной цивилизации – мусорник и помочь возрождению личностного “я”.

In the article are analyzed the toposes “the dust-heap” and “the refuge” in Galina Pagutyak’s prose as literary measurements of urban and post urban ways of life. These ways present the basis problems of human being: the researches of saving from the nonsense of civilization, the human estrangement, the loneliness. It is found out that writer’s artistic models are based on the mystification and mythologization of the sacral. The mystificated ideal world – The Refuge – as the spiritual substance can overpower the nonsense of technicalizated civilization – The Dust-heap – and help to revive the personal “I”.