Стратегії економічного зростання країн в контексті глобальних викликів розвитку світового господарства

Abstract

Розглянуто передумови розвитку світового господарства з урахуванням глобальних проблем сучасності, що створюють перешкоди до розвитку країн. Економічні перешкоди полягають у необхідності одночасного фінансування державного боргу й інноваційного розвитку. Проведено огляд неокласичної, кейнсіанської, інноваційної й інституціоналістичної теорій економічного зростання країн, надано порівняльну характеристику концепцій нульового, сталого, ноосферного, інноваційного й інклюзивного економічного зростання. Визначено, що застосування різних підходів до результатів економічного зростання країн має значення у контексті політичних й економічних зрушень, коли урядова політика формує очікувані результати в основних напрямах: економічному, інноваційному, соціальному, екологічному. Вона має забезпечувати перехід для всіх країн до індустріальних і постіндустріальних стадій розвитку, з формуванням такого постіндустріального суспільства, що не має суттєвого розриву між бідними та багатими верствами населення. Метою роботи є огляд теоретико-методологічних положень з розробки стратегій економічного зростання країн з транзитивною та розвиненою економікою й їх застосування з урахуванням глобальних викликів розвитку світового господарства. Визначено, що розробка стратегій економічного зростання країн вимагає зваженого підходу з точки зору очікуваних результатів і наявних ресурсів. Країни різних рівнів економічного розвитку вимагатимуть застосування різних стратегій, але зі зростанням рівня розвитку країн інтенсивність стратегій знижується, акценти зміщуються з розвитку промисловості до підвищення рівня зайнятості й якості життя населення, розбудови громадянського суспільства, соціальної й екологічної відповідальності. У якості актуального виклику ринкової економіки має бути пошук і побудова ефективних методів взаємодії урядових структур із корпоративним сектором економіки, щоб спрямувати зусилля великого бізнесу на вирішення питань соціально-екологічного розвитку країни у режимі діалогу та державно-приватного партнерства. Еволюція стратегій зростання країн спиралась на економічну, екологічну, соціальну, інноваційно-технологічну складові, що створювали позитивний ефект розвитку країн. Практика їх застосування різними країнами показала, що на різних етапах розвитку кожна складова додає бажаного ефекту, коли країни обирають різні варіанти у якості перехідних, та переходять до розбудови стратегії інклюзивного зростання. Для розвинених країн світу стратегія інклюзивного зростання має доповнюючий, результуючий характер, що підсилює дію базової стратегії (для країн ЄС) сталого чи інноваційного зростання (для США, Індії, КНР). Національна стратегія інклюзивного зростання повинна спиратись на базові принципи паритетності економічних можливостей щодо доступу ринкових суб’єктів до ресурсів і ринків збуту; щодо рівності в політичній, законодавчій, антимонопольній, податковій політиці; щодо впровадження цілеспрямованої урядової політики на ринку праці (гідність праці, продуктивна зайнятість, якість життя населення) та взаємодії між бізнесом, урядом, профспілками, робітниками та населенням в цілому щодо рівномірного розподілу національного доходу та скорочення розривів між бідними та багатими верствами населення. Визначено, що інклюзивну економіку можна співставити з концепцією державно-приватного партнерства, з тією різницею, що друге спрямоване на проведення діалогу та колаборації у соціальних проектах підприємницького та корпоративного секторів економіки, а перше передбачає прямі залучення широких верств населення до соціальних ініціатив. Для таких країн з транзитивною економікою, як Україна, формування стратегій економічного зростання інклюзивного типу має відбуватись після вирішення завдань щодо побудови самодостатньої індустріально-аграрної економіки, що буде мати спрямованість до постіндустріального розвитку.

Рассмотрены предпосылки развития мирового хозяйства с учетом глобальных проблем современности, которые создают препятствия к развитию стран. Экономические препятствия заключаются в необходимости одновременного финансирования государственного долга и инновационного развития. Проведен обзор неоклассической, кейнсианской, инновационной и институционалистической теорий экономического роста стран, предоставлена сравнительная характеристика концепций нулевого, устойчивого, ноосферного, инновационного и инклюзивного экономического роста. Определено, что применение различных подходов к результатам экономического роста стран имеет значение в контексте политических и экономических сдвигов, когда правительственная политика формирует ожидаемые результаты в основных направлениях: экономическом, инновационном, социальном, экологическом. Она должна обеспечивать переход для всех стран к индустриальным и постиндустриальным стадиям развития, с формированием такого постиндустриального общества, которое не имеет существенного разрыва между бедными и богатыми слоями населения. Целью работы является обзор теоретико-методологических положений по разработке стратегий экономического роста стран с транзитивной и развитой экономикой и их применения с учетом глобальных вызовов развития мирового хозяйства. Определено, что разработка стратегий экономического роста стран требует взвешенного подхода с точки зрения ожидаемых результатов и имеющихся ресурсов. Страны с различными уровнями экономического развития требуют применения различных стратегий, но с ростом уровня развития стран интенсивность стратегий снижается, акценты смещаются от развития промышленности к повышению уровня занятости и качества жизни населения, развития гражданского общества, социальной и экологической ответственности. В качестве актуального вызова рыночной экономики должен быть поиск и построение эффективных методов взаимодействия правительственных структур с корпоративным сектором экономики, чтобы направить усилия большого бизнеса на решение вопросов социально-экологического развития страны в режиме диалога и государственно-частного партнерства. Эволюция стратегий роста стран опиралась на экономическую, экологическую, социальную, инновационно-технологическую составляющие, которые создавали положительный эффект развития стран. Практика их применения различными странами показала, что на разных этапах развития каждая составляющая создает желаемый эффект, когда страны выбирают различные варианты в качестве переходных, и переходят к развитию стратегии инклюзивного роста. Для развитых стран мира стратегия инклюзивного роста имеет дополняющий, результирующий характер, что усиливает действие базовой стратегии (для стран ЕС) устойчивого или инновационного роста (для США, Индии, КНР). Национальная стратегия инклюзивного роста должна опираться на базовые принципы паритетности экономических возможностей по доступу рыночных субъектов к ресурсам и рынкам сбыта; на равенство в политической, законодательной, антимонопольной, налоговой политике; на внедрение целенаправленной правительственной политики на рынке труда (достойный труд, продуктивная занятость, качество жизни населения) и взаимодействия между бизнесом, правительством, профсоюзами, наемными работниками и населением в целом относительно равномерного распределения национального дохода и сокращения разрывов между бедными и богатыми слоями населения. Определено, что инклюзивную экономику можно сопоставить с концепцией государственно-частного партнерства, с той разницей, что второе направлено на проведение диалога и коллаборации в социальных проектах предпринимательского и корпоративного секторов экономики, а первое предусматривает прямые привлечения широких слоев населения к социальным инициативам. Для таких стран с транзитивной экономикой, как Украина, формирование стратегий экономического роста инклюзивного типа должно происходить после решения задач по построению самодостаточной индустриально-аграрной экономики, которые будут иметь характер постиндустриального развития.

The prerequisites for the development of the world economy were considered, taking into account the global problems of our time, which create obstacles to the development of countries. The economic obstacles are the need for simultaneous financing of public debt and innovative development. A review of the neoclassical, Keynesian, innovative and institutionalist theories of economic growth of countries are carried out, a comparative description of the concepts of zero, sustainable, noosphere, innovative and inclusive economic growth are provided. It was determined that the application of various approaches to the results of economic growth of countries is important in the context of political and economic shifts, when government policy forms the expected results in the main directions: economic, innovative, social, environmental. It should ensure the transition for all countries to the industrial and post-industrial stages of development, with the formation of a post-industrial society without gap between the rich and poor. The aim of the work is to review the theoretical and methodological provisions on the development of economic growth strategies of countries with transitive and developed economies and their application, considering global challenges for the development of the world economy. It was determined that the development of countries’ economic growth strategies requires a balanced approach in terms of expected results and available resources. Countries with different levels of economic development require different strategies, but with an increase in the level of development of countries, the intensity of strategies decreases, the emphasis shifts from the development of industry to increasing the level of employment and the quality of life of the population, the development of civil society, social and environmental responsibility. The search for and construction of effective methods for the interaction of government structures with the corporate sector of the economy should be an urgent challenge to a market economy in order to direct the efforts of big business to address issues of the countries’ socio-environmental development through dialogue and public-private partnership. The evolution of countries' growth strategies was based on economic, environmental, social, innovative and technological components that created a positive effect on the development of countries. The practice of their application by different countries has shown that at different stages of development, each component creates the desired effect, when countries choose different options as transitional, and proceed to the development of an inclusive growth strategy. For the developed countries, the strategy of inclusive growth is complementary, resulting in nature strengthening of the basic strategy (for the EU member-countries) of sustainable or innovative growth (for the USA, India, China). The national inclusive growth strategy should be based on the basic principles of parity of economic opportunities for market entities to access resources and markets; equality in political, legislative, antitrust, tax policy; on the implementation of targeted government policies on the labor market (decent work, productive employment, quality of life of the population) and the interaction between business, government, trade unions, employees and the society regarding the uniform distribution of national income and narrowing the gaps between the rich and poor. It was determined that an inclusive economy can be compared with the concept of public-private partnership, with the difference that the second is aimed at conducting dialogue and collaboration in social projects of the corporate sectors of the economy, and the first provides direct involvement of wide population categories in social initiatives. For the transitive economy countries, such as Ukraine, the formation of inclusive-type economic growth strategies should occur after solving the tasks of building a self-sufficient industrial-agricultural economy that will have the character of post-industrial development.