Українська перекладознавча думка другої половини ХІХ – початку ХХ століття у проекції сучасної компаративістики

Abstract

У статті розглянуто українську перекладознавчу думку другої половини ХІХ – початку ХХ ст. (П. Куліш, М. Старицький, М. Драгоманов, І. Франко, Б. Грінченко, П. Грабовський, Олена Пчілка, Леся Українка, В. Самійленко, А. Кримський та ін.) у контексті сучасного порівняльного літературознавства, під кутом зору рецептивного підходу. У зв'язку з цим обґрунтовано суголосність концептуального погляду вітчизняних учених та перекладачів на переклад як на невід'ємну частину національної літератури та важливий чинник її поступу (як засіб розвитку літературної мови, джерело змістового й формального збагачення/поповнення й оновлення українського письменства, а також стимул/імпульс до оригінальної творчості на рідному ґрунті) із сучасним осмисленням функціональності перекладу в національному літературному процесі (Д. Дюрішин, І. Івен-Зогар, Т. Херманс, П. Тороп, П. Топер). Доведено актуальність думок тогочасних митців щодо художнього перекладу як загальнолітературної проблеми й нині.

The article surveys views and opinions on translation issues expressed by Ukrainian cultural figures of the 2nd half of the 19th – early 20th century (P. Kulish, M. Starytskyi, M. Drahomanov, I. Franko, B. Hrinchenko, P. Hrabovskyi, Olena Pchilka, Lesya Ukrayinka, V. Samiylenko, A. Krymskyi and others), in the context of modern comparative literature studies, in terms of receptive approach. It is shown that a conceptual view of Ukrainian scholars and translators, regarding translation as an integral part of the national literature and an important factor of its development (as an instrument of literary language progress, source of enrichment of the national literature and impulse for original writings) is consistent with the modern comprehension of translation functionality in the national literary process (D. Ďurišin, I Even-Zohar, T. Hermans, P. Torop, P. Toper).

В статье рассмотрена украинская переводоведческая мысль второй половины ХІХ – начала ХХ века (П. Кулиш, М. Старицкий, М. Драгоманов, Олена Пчилка, Б. Гринченко, П. Грабовский, Леся Украинка, В. Самийленко, А. Крымский) в контексте современного сравнительного литературоведения, с точки зрения рецептивного подхода. В связи с этим обоснована созвучность концептуального взгляда отечественных ученых и переводчиков на перевод как неотъемлемую часть национальной литературы и важный фактор ее развития (как средство развития литературного языка, содержательного и формального обогащения/пополнения и обновления украинской литературы, а также стимул/импульс к оригинальному творчеству на родной почве) современному осмыслению функциональности перевода в национальном литературном процессе (Д. Дюришин, И. Ивен-Зогар, Т. Херманс, П. Тороп, П. Топер). Доказана актуальность идей отечественных литераторов того времени относительно художественного перевода как общелитературной проблемы и сегодня.