Художньо-документальна проза як метажанр: проблема рецепції та інтерпретації, особливості вияву й функціонування

Abstract

У статті визначено різновекторні підходи до потрактування метажанру як літературознавчої категорії, з’ясовано стан рецепції та інтерпретації цього явища. Наголошено на тому, що в системі метажанрових конструкцій як позародове й міжжанрове утворення виявляє себе художньо-документальна проза, репрезентована в таких різновидах, як епістолярій, щоденник, мемуари, записні нотатки, автобіографія, некролог. Доводиться, що головна ознака художньо- документального тексту – жанровий синкретизм, завдяки чому різножанрові й комунікативно різносферні тексти прочитуються як єдина художня цілісність.

The article defines multivector approaches to treating of metagenre as a category of literary criticism, and clarifies the state of reception and interpretation of this phenomenon. The author stresses that docufiction, as a part of metagenre system of relations, is an intergenre formation which takes on such literary forms as letter, diary, memoirs, notes, autobiography or obituary notice. The paper shows that the main feature of docufiction is genre syncretism, due to which intergenre texts of various communicative designation can be read as an artistic unity.

В статье определяются разновекторные подходы к трактовке метажанра как литературоведческой категории, выясняется состояние рецепции и интерпретации этого явления. Подчеркивается, что в системе метажанрових конструкций как внеродовое и междужанровое образование проявляется художественно-документальная проза, представленная в таких разновидностях, как эпистолярий, дневник, мемуары, записные заметки, автобиография, некролог. Доказывается, что определяющей чертой художественно-документального текста является жанровый синкретизм, благодаря чему разножанровые и коммуникативно разносферные тексты прочитываются как единая художественная целостность.