Влияние хронического нейрогенного стресса на поведение крыс и содержание сфинголипидов в мозгу и периферических тканях

Abstract

Изучали содержание церамида и сфингомиелина (СФМ) в гиппокампе, неокортексе и периферических тканях крыс и поведение этих животных в открытом поле в различные периоды после окончания действия хронического нейрогенного стресса. Эксперименты выполнялись на молодых крысах линии Вистар массой 180–220 г со средним уровнем подвижности. В условиях стресса и в постстрессорный период у животных снижались или существенно тормозились проявления двигательной и ориентировочно-исследовательской активности, усиливались вегетативные проявления страха и тревоги (с задержкой выхода из центра поля). Через сутки после окончания действия стресса содержание церамида в гиппокампе повышалось на фоне снижения уровня СФМ, но этого не происходило в неокортексе, печени и сыворотке крови. Содержание фосфатидилхолина и фосфатидилэтаноламина в мозгу животных, подвергнутых воздействию стресса, не изменялось. Через восемь суток после окончания действия стресса уровень церамида в изученных структурах мозга и сыворотке крови значительно увеличивался. Полученные данные позволяют полагать, что действие хронического нейрогенного стресса приводит к активации обмена сфинголипидов и усилению продукции церамида в мозгу и сыворотке крови. Накопление церамидов в сыворотке крови в отдаленный период после окончания действия стресса может служить маркером устойчивого развития состояния эмоционального напряжения с характерными признаками поведения, подобного депрессивному

Вивчали вміст цераміду та сфінгомієліну (СФМ) у гіпокампі, неокортексі і периферичних тканинах щурів та поведінку цих тварин у відкритому полі в різні періоди після закінчення дії хронічного нейрогенного стресу. Експерименти виконувалися на молодих щурах лінії Вістар масою 180–220 г із середнім рівнем рухливості. В умовах стресу і в постстресорний період у тварин знижувались або істотно гальмувалися прояви рухової та орієнтувльно-досліджувальної активності, посилювалися вегетативні прояви страху і тривоги (із затримкою виходу із центра поля). Через добу після закінчення дії стресу вміст цераміду в гіпокампі підвищувався на тлі зниження рівня СФМ, проте цього не відбувалось у неокортексі, печінці та сироватці крові. Вміст фосфатидилхоліну та фосфатидилетаноламіну в мозку тварин, яких піддавали дії стресу, не змінювався. Через вісім діб після закінчення дії стресу рівень цераміду у вивчених структурах мозку та сироватці крові значно збільшувався. Отримані дані дозволяють вважати, що дія хронічного нейрогенного стресу призводить до активації обміну сфінголіпідів і посиленню продукції цераміду в мозку та сироватці крові. Накопичення церамідів у сироватці крові у віддалений період після закінчення дії стресу може слугувати маркером стійкого розвитку стану емоційної напруги з характерними ознаками поведінки, подібної до депресивної.