Research on the mechanisms of diabetes-related depression is limited by the lack of sufficiently
adequate animal models. Among 80 rats, we formed four groups: (i) normal (N, control), (ii)
with streptozotocin (STZ)-induced diabetes mellitus (group Dm), (iii) with a depression model
induced by various mild but long-lasting repetitive stressogenic stimulations applied each day
during 4 weeks (group D), and (iv) diabetic rats subjected to the combined action of stressogenic
influences (group DmD). The latter group (35 animals) was divided into two subgroups, DmD1
subjected to the above chronic stressogenic stimulations, and DmD2 in which diabetic rats were
during the above period (4 weeks) kept in isolation. Rats of groups Dm, D, and DmD manifested
clear behavioral symptoms of depression. These symptoms were relatively mild in group Dm and
much more intense in group DmD. The body mass of rats noticeably decreased in the Dm and D
groups and dramatically dropped in the DmD group. In this group, diabetes-related changes in
the levels of blood glucose, insulin, and hemoglobin A1C were the greatest. The same relates to
the behavioral indices demonstrated by rats in the open field test. The contents of norepinephrine,
5-hydroxytryptamine, and dopamine in the thalamus of rats of groups Dm, D, and DmD were lower
than in the norm, and these shifts where most dramatic in the DmD group. The levels of ACTH and
cortisol increased in the experimental groups; again, shifts were the greatest in the DmD group.
RT PCR and Western blotting showed that the level of NPY protein in the hypothalamus was
lower in groups Dm, D, and DmD than that in the norm. Thus, chronic unpredictable stressogenic
stimulation or behavioral isolation of diabetic rats significantly aggravates manifestations of
depression and stably provides the formation of an adequate animal model of diabetes-related
depression. Keeping animals in isolation (subgroup DmD2) is more suitable for empirical studies
because of a lower mortality
Ефективність досліджень механізмів депресії, пов’язаної з
цукровим діабетом, обмежується недостатністю адекватних експериментальних моделей. Із 80 щурів ми сформували чотири групи: нормальну (N, контроль), групу Dm із стрептозотоциніндукованим експериментальним діабетом, групу D
з ознаками депресії, індукованої помірними за силою, але
тривалими повторюваними різноманітними стресогенними
стимуляціями, що реалізувалися в рандомізованому порядку щоденно протягом чотирьох тижнів, а також групу DmD,
котра складалася зі щурів із діабетом, підданих хронічним
стресогенним впливам. Остання група (35 тварин) була розділена на дві підгрупи: DmD1, піддану вказаним стресогенним стимуляціям, та DmD2, в якій щури з діабетом утримувалися в ізоляції протягом аналогічного періоду (чотири
тижні). У щурів груп Dm, D і DmD проявлялися виражені
поведінкові симптоми депресії. Ці симптоми були порівняно слабкими в групі Dm і найбільш інтенсивними в групі
DmD. Маса тіла тварин помітно зменшувалася порівняно
з нормою в групах Dm і D та різко падала в групі DmD. У
цій групі пов’язані з діабетом зміни рівнів глюкози в крові,
інсуліну та гемоглобіну А1С були найбільшими. Те ж саме
стосувалося поведінкових індексів, що визначалися в щурів
у тесті відкритого поля. Рівні норадреналіну, серотоніну та
дофаміну в таламусі щурів груп Dm, D і DmD були нижчими
за норму; ці зрушення виявилися найбільш драматичними
в групі DmD. Рівні АКТГ і кортизола в експериментальних
групах зростали; ці зміни також були найбільш значними в
групі DmD. Виміри з використанням полімеразної ланцюгової реакції та Вестерн блоттингу вказували на зниження
рівня протеїну NPY в групах Dm, D і DmD. Таким чином,
помірна за силою хронічна непередбачувана стресогенна
стимуляція або поведінкова ізоляція щурів із діабетом істотно збільшують прояви депресії та забезпечують стабільне формування адекватної діабет-залежної моделі депресії
в експериментах на тваринах. Утримання щурів у ізоляції
(підгрупа DmD2) виглядає більш придатним для емпіричних досліджень, оскільки смертність тварин у даній підгрупі була нижчою.
