Сетчатка – периферическое звено зрительного анализатора – представляет собой сложную систему, от адекватного функционирования которой зависит зрение. Утрата любого типа клеток сетчатки в результате какого-либо заболевания или травмы разрушает
сложные нейронные цепи, играющие важнейшую роль в обеспечении зрительной функции. Для раскрытия механизмов, которые лежат в основе различных патологических
процессов в сетчатке, приводящих у человека к наследственной или приобретенной потере зрения, используют моделирование соответствующих патологических состояний
в экспериментах на лабораторных животных. Достижения молекулярной и клеточной
биологии обеспечили существенный прогресс в создании новых методов терапии различных зрительных расстройств. В литературе описаны методики нейротрофической
и генной терапии, применяемые в эксперименте. Успешное использование методов
генной терапии на лабораторных животных позволило перейти к первой фазе клинических исследований при попытках лечения ретинобластомы, возрастной макулярной
дегенерации и врожденного амавроза Лебера. В настоящем обзоре обсуждается потенциальная возможность применения генной терапии в отношении более широкого круга
глазных болезней.
Сітківка – периферична ланка зорового аналізатора – є складною системою, від адекватного функціонування якої залежить зір. Втрата якогось типу клітин сітківки внаслідок
будь-якого захворювання або травми руйнує складні нейронні ланцюги, котрі відіграють найважливішу роль у забезпеченні зорової функції. Для розкриття механізмів, що лежать в
основі різних патологічних процесів у сітківці, зумовлюючих
у людини спадкову або надбану втрату зору, використовують
моделювання відповідних патологічних станів в експериментах на лабораторних тваринах. Досягнення молекулярної та
клітинної біології забезпечили істотний прогрес у створенні
нових методів терапії різних розладів зору. У літературі вже
описані методики нейротрофічної та генної терапії, які застосовують в експерименті. Успішне використання методів генної терапії на лабораторних тваринах дозволило перейти до
першої фази клінічних досліджень при спробах лікування ретинобластоми, вікової макулярної дегенерації та вродженого
амаврозу Лебера. В даному огляді обговорюється потенційна
можливість застосування генної терапії щодо більш широкої
низки захворювань ока.
