Aналіз безпосередніх результатів застосування режиму XELOX при передопераційному хіміопроменевому лікуванні пацієнтів з місцево-поширеним раком прямої кишки

Abstract

Мета: порівняльна оцінка ефективності та клінічної безпеки неоад’ювантної хіміопроменевої терапії (НАХПТ) за використання режиму XELOX або монохіміотерапії препаратами фторпіримідинів у хворих на місцево-поширений рак прямої кишки (МПРПК). Об’єкт і методи: розпочато проспективне рандомізоване одноцентрове дослідження в умовах клініки Національного інституту раку. Пацієнтів із клініко-радіологічним діагнозом рандомізували у співвідношенні 1:1. У хворих основної (О) групи (n = 35) застосовували променеву терапію (ПТ) сумарною вогнищевою дозою (СВД) 50,4 Гр (1,8 Гр × 28) та поліхіміотерапію в режимі XELOX. У хворих групи порівняння (П) (n = 34) проводили ПТ СВД 50,4 Гр (1,8 Гр × 28) та монохіміотерапію на основі препаратів групи фторпіримідинів. Ефективність НАХПТ визначали за даними МРТ та рівнем лікувального патоморфозу. Прояви токсичності хіміотерапії реєстрували згідно з критеріями СТСАЕ 4.03. Усім хворим були проведені оперативні втручання різних видів. Результати: в обох групах досягнуто статистично однакового (р > 0,05) високого радикалізму операції, хоча частота R0 резекції була дещо вищою у хворих групи О — 33 (97,1%) проти 25 (93,5%) у групі П. R2 резекцій не було. В обох групах найчастіше (58,1–79,4%) відмічали гастроінтестинальні прояви токсичності хіміотерапії (I–II ступеня). У групі О частіше, ніж у групі П, реєстрували токсичність III та IV ступенів (35,3 проти 19,4%): зокрема, анемію — 2 (5,9%) і 1 (2,9%) проти 1 (3,2%) і 1 (3,2%), анорексію — 4 (11,7%) і 0 (0%) проти 3 (9,7%) і 0 (0%), нейротоксичність — 3 (8,8%) і 2 (5,9%) проти 1 (3,2%) і 0 (0%) відповідно, але відмінності не достовірні (р = 0,151). Висновок: оксаліплатинвмісна НАХПТ (режим XELOX) при МПРПК є безпечною тактикою за умови проведення селекції хворих в спеціалізованих онкологічних центрах.

Objective: a comparative evaluation of the study of the efficacy and clinical safety of neoadjuvant chemotherapy (NACT) for the use of the XELOX regimen or monochemotherapy with fluoropyrimidine preparations in patients with locally advanced rectal cancer (LARC). Object and methods: a prospective, randomized, single-centered study was started in the clinic of the National Cancer Institute. Patients with a clinically radiologic diagnosis were randomized to a ratio of 1:1. Patients with the main (O) group (n = 35) performed radiotherapy (RT) with a total focal dose (TFD) of 50.4 Gy (1.8 Gy × 28) and polychemotherapy in XELOX regimen. Patients in the comparison group (C) (n = 34) performed TFD 50.4 Gy (1.8 Gy × 28) and monochemotherapy based on preparations of fluoropyrimidine groups. The efficacy of NACT was determined by QMRT data and by the level of treatment pathomorphism. The manifestations of chemotherapy toxicity were recorded according to STCAE 4.03 criteria. All patients received surgical interventions of various types. Results: both groups achieved statistically identical (p > 0.05) high radicalism of the operation, although the resection frequency R0 was slightly higher in patients with the group O — 33 (97.1%) vs 25 (93.5%) in the group P. R2 resection was not. In both groups, the most common (58.1–79.4%) were gastrointestinal manifestations of chemotherapy toxicity (I–II degrees). In the group O, the toxicity of the III and IV degrees (35.3 vs 19.4%) was recorded more often than in the group P: in particular, anemia was 2 (5.9%) and 1 (2.9%) vs 1 (3.2%) and 1 (3.2%), anorexia — 4 (11.7%) and 0 (0%) vs 3 (9.7%) and 0 (0%), neurotoxicity — 3 (8,8%) and 2 (5.9%) vs 1 (3.2%) and 0 (0%), respectively, but the differences are not reliable (p = 0.151). Conclusion: oxaliplatin-containing NACRT (XELOX regimen) with LARC is a safe tactic provided patients are selected in specialized oncological centers.