Фауст як Мефістофель. Самокритика Модерну в романі Клауса Манна “Мефісто”

Abstract

Виходячи з тези про принципову амбівалентність роману “Мефісто” К. Манна, автор статті досліджує зазначений текст як роман кар’єри, збагачений елементами роману епохи, та як травестію ґьотеанського міфу, показуючи специфічні модуси взаємодії обох семантичних рівнів. По-особливому трансформуючи жанрові канони й виводячи гротескно-знижений образ перетвореного на Мефістофеля митця, письменник робить один із перших кроків на шляху самокритики фаустіанської культури Модерну.

Upon stating the fundamental ambivalence of “Mephisto”-novel, the author of the paper explores K.Mann’s text as a career novel with elements of “Zeitroman”, on the one hand, and as a travesty of Goethe’s myth, on the other hand, thus showing various ways of those semantic layers’ interaction. The noteworthy deformations of both genre canons which condense into a Mephistopheles-like central figure of the artist allow the writer to make an initial step towards the self-criticism of the Faustian modernist culture.

Отталкиваясь от тезиса о принципиальной амбивалентности романа “Мефисто” К. Манна, автор статьи исследует означенный текст как роман карьеры, обогащенный элементами романа эпохи, и как травестию гётеанского мифа, показывая при этом специфические модусы взаимодействия обоих семантических уровней. Особым образом трансформируя жанровые каноны и тем самым выводя гротескно-сниженный образ превращенного в Мефистофеля художника, писатель делает один из первых шагов на пути самокритики фаустианской культуры Модерна.