Висловлюється припущення про наявність принаймні двох позицій у творчому пошуку культурної
ідентичності діячів пізнього модерну, умовно “проект Хвильового” та “проект Куліша”. Перший –
“євразійський” – значною мірою міфологізований потяг до абстрактної Європи й лівокомуністичне зречення
найближчого культурного оточення набридлого колонізатора – метрополії Москви – може бути визначений
як окцидентальний. Образ російської літератури в ньому будується за моделями російської соціологічної
критики. Другий, значно поміркованіший, умовно визначений як східнослов’янський. Він орієнтований
на коло історичного діалогу з найближчими культурами, передусім російською, справді євразійською,
на відміну від межового типу української культури. Пропонується розглядати рецепцію російського
культурного тексту українською культурою як частину власного культурного досвіду. Це погляд “Іншого”
на сусіда. Цей погляд унікальний, він не присутній у базовій культурі метрополії. І тим він цікавий.
The article explores two modes of search for Ukrainian cultural identity typical for the late Modernity, that
is, M.Khvylyovy’s and M.Kulish’s projects. Whereas M.Khvyliovy constructed the image of Russian literature
according to the models of Russian sociological criticism, M.Kulish preferred to enter into a dialogue with East-European values. The author proposes to study the Ukrainian reception of Russian cultural text as a part of
our own cultural experience, i.e., as a unique impression of the neighbour as seen by “the Other”.
Высказывается предположение о наличии по крайней мере
двух позиций в творческом поиске культурной идентичности
деятелей украинского позднего модернизма, условно “проект
Хвылевого” и “проект Кулиша”. Первый – “евразийский”
– в значительной мере мифологизированное тяготение к
абстрактной Европе и левокоммунистичнское отречение
от ближайшего культурного окружения колонизатора
– метрополии Москвы, – может быть определен как
окцидентальный. Образ русской литературы в нем строится
по моделям русской социологической критики. Второй,
значительно более умеренный, условно определен как
восточнославянский. Он ориентирован на круг исторического
диалога с ближайшими культурами, прежде всего русской,
действительно евразийской, в отличие от пограничного типа
украинской культуры. Предлагается рассматривать рецепцию
русского культурного текста украинской культурой как часть
собственного культурного опыта. Это взгляд “Другого” на
соседа, взгляд уникальный, не присутствующий в базовой
культуре метрополии. И тем он интересен.