Хемилюминесцентный ответ системы уранин—плазма крови на действие озона состоит из двух частей —
кроткой вспышки, длящейся около 5 с, и послесвечения, спадающего в течение 20—30 мин. Короткая вспышка объясняется хемилюминесценцией при прямом окислении уранина озоном, длительное послесвечение —
переносом энергии на уранин от других химически активных частиц. Действие пероксида водорода или
гидроксил-радикала на систему в процессе послесвечения не влияет на его интенсивность. Отсюда делается вывод, что перенос энергии на уранин происходит от синглетного кислорода, который может образовываться в результате реакций озона с органическими молекулами. Предполагается возможность генерации
синглетного кислорода в результате запуска под действием озона других реакций, механизм которых требует дополнительных исследований.
Хемілюмінесцентна відповідь системи уранін—плазма крові на дію озону складається з двох частин — короткого спалаху, що триває близько 5 с, і післясвітіння, яке спадає протягом 20 — 30 хв. Короткий спалах
пояснюється хемілюмінесценцією в разі прямого окиснення ураніну озоном, тривале післясвітіння — перенесенням енергії на уранін від інших хімічно активних частинок. Дія пероксиду водню і гідроксил-радикалу на систему в процесі післясвітіння не впливає на його інтенсивність. Звідси робиться висновок,
що перенесення енергії на уранін відбувається від синглетного кисню, який може утворюватися внаслідок
реакцій озону з органічними молекулами. Припускається можливість генерації синглетного кисню внаслідок запуску під дією озону інших реакцій, механізм яких потребує додаткових досліджень.
Chemiluminescent response of the “uranine-blood plasma” system to the effect of ozone consists of two parts, i.e.
a gentle flash lasting about 5 seconds and the afterglow, falling within 20-30 min. The short burst is explained by
chemiluminescence at the direct oxidation of uranine with ozone, and the long afterglow is done by the energy
transfer to uranine from other reactive species. The action of hydrogen peroxide or a hydroxyl radical on the
system in the process of afterglow does not influence its intensity. Hence, the conclusion is made that the transfer
of energy to uranine is derived from singlet oxygen. However, it does not rule out the possibility of the afterglow
by the triggering of other reactions under the influence of ozone, whose mechanism requires a further research.
