Проанализированы основные теоретические модели электропроводимости полимерных нанокомпозитов и их соответствие экспериментальным результатам для систем простой полиэфир—углеродные нанотрубки (УНТ). Показано, что теоретические модели Скарисбрика, МакКаллуфа и Кеиса хорошо описывают эксперимент лишь в области концентраций, превышающих порог перколяции, а сигмоидальная модель, учитывающая существование порога перколяции, достаточно хорошо описывает экспериментальные данные электропроводимости систем простой полиэфир—УНТ в широком интервале концентраций.
Проаналізовано основні теоретичні моделі електропровідності полімерних нанокомпозитів та їх відповідність експериментальним результатам для систем поліетер — вуглецеві нанотрубки (ВНТ). Показано, що теоретичні моделі Скарісбріка, МакКаллуфа та Кеіса добре описують експеримент лише в області концентрацій, яки перевищують поріг перколяції, а сігмоідальна модель, яка враховує існування порогу перколяції, досить добре описує експериментальні дані електропровідності систем поліетер — ВНТ у широкому інтервалі концентрацій.
The basic theoretical models of electrical conductivity of polymeric nanocomposites and their accordance to experimental results are analyzed for the polyether-carbon nanotubes (CNT) systems using the methods of mathematical simulation. It is shown that the theoretical Scarisbrick, McCullough and Keith models well describe an experiment only in the area of concentrations larger than the percolation threshold. It is discovered that a sigmoidal model, which takes into account the existence of percolation threshold, well describes experimental data of electrical conductivity of the polyether-CNT systems in the wide range of concentrations.