Джерела до історії діяльності Української установи довіри в Німеччині в 1938–1945 роках

Abstract

У Німеччині в міжвоєнний період сконцентрувались українські політичні, військові та інтелектуальні сили, що були об’єднані в допомогові, професійні, студентські, наукові, громадсько-політичні й інші організації та товариства. 1 грудня 1938 року було засновано Українську установу довіри в Німецькій імперії – німецьку урядову установу, завданням якої була реєстрація та допомога українським емігрантам на теренах Великої Німеччини. Діяла Українська установа довіри до кінця Другої світової війни. Джерела до історії діяльності Української установи довіри в Німеччині зберігаються в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України в місті Київ, Галузевому державному архіві Служби безпеки України в місті Київ, Архіві Організації українських націоналістів в місті Києві, Федеральному архіві Федеративної Республіки Німеччини в місті Берлін та ін. Окрім документів, які зберігаються в архівних фондах, важлива інформація з історії діяльності Української установи довіри в Німецькій імперії міститься в періодичних виданнях української еміграції: «Український вісник» (Берлін), «Українська дійсність» (Берлін), «Українська пресова служба. Українське видання. Заступництво на Німеччину» (Берлін) та ін., а також у спогадах сучасників: «Українці в Берліні 1918–1945. Пропам’ятний збірник доповідей і спогадів з життя і діяльності українців у Берліні з нагоди З’їзду 5 вересня 1981 р. в Шератон готелі в Торонто, Канада» (упорядники В. Яріш, М. Сулима та ін.; ред. В. Верига) (Торонто, 1996), Василь Яріш «Українська установа довір’я в Німеччині. Офіційно: Ukrainische Vertrauensstelle im Deutschen Reiche» (в кн.: «Українці в Берліні 1918–1945...», Торонто, 1996), Володимир Кубійович «Українці в Генеральній Губернії. 1939–1941. Історія Українського Центрального Комітету» (Чикаго, 1975), Михайло Селешко «У кігтях гестапо» (Київ, 1996), Юрій Шевельов. «Я, мені, мене… (і довкруги)». Спогади. У двох томах (Харків; Нью-Йорк, 2001), Олена Отт-Скоропадська «Остання з роду Скоропадських» (Львів, 2013) та ін.

В Германии в междувоенный период сконцентрировались украинские политические, военные и интеллектуальные силы, которые были объединены в профессиональные, студенческие, научные общественно-политические общества и организации. 1 декабря 1938 года было основано Украинское учреждение доверия в Германской империи – немецкое правительственное учреждение, заданием которого была регистрация и помощь украинским эмигрантам на территории Германии. Функционировало Украинское учреждение доверия до конца Второй мировой войны. Источники к истории деятельности Украинского учреждения доверия в Германии хранятся в Центральном государственном архиве высших органов власти и управления Украины в городе Киев, Отраслевом государственном архиве Службы безопасности Украины, Архиве Организации украинских националистов в городе Киев, Федеральном архиве Федеративной Республики Германии в городе Берлин и др. Кроме документов, которые хранятся в архивных фондах, важная информация по истории деятельности Украинского учреждения доверия содержится в периодических изданиях украинской эмиграции в Германии, таких как: «Український вісник» (Берлин), «Українська дійсність» (Берлин), «Українська пресова служба» (Берлин), а также в воспоминаниях современников: «Українці в Берліні 1918–1945. Пропам’ятний збірник доповідей і спогадів з життя і діяльності українців у Берліні з нагоди З’їзду 5 вересня 1981 р. в Шератон готелі в Торонто, Канада» (упорядники В. Яріш, М. Сулима) (Торонто, 1996), Василь Яріш «Українська установа довір’я в Німеччині. Офіційно: Ukrainische Vertrauensstelle im Deutschen Reiche» (Торонто, 1996), Володимир Кубійович «Українці в Генеральній Губернії. 1939–1941. Історія Українського Центрального Комітету» (Чикаго, 1975), Михайло Селешко «У кігтях гестапо» (Київ, 1996), Юрій Шевельов. «Я, мені, мене… (і довкруги)». Спогади. У двох томах (Харків; Нью-Йорк, 2001), Олена Отт-Скоропадська «Остання з роду Скоропадських» (Львів, 2013) и др.

In the interwar period the Ukrainian political, military and intellectual powers had been concentrated in Germany. They were united in to helping, professional, students, academics, socio-political and others organizations and society. The Ukrainian trust institution in German Empire, as the German government agency was established the 1st December 1938. Its task was register and help Ukrainian immigrants in the Greater Germany territory. The Ukrainian trust institution had been operated until the end of the Second World War. Sources on the history of the Ukrainian trust institutions in Germany have been kept in the Central State Archives of higher authorities and government of Ukraine in Kyiv, in the Sectoral State Archive of the Security Service of Ukraine in Kyiv, in the Archive of Ukrainian nationalists in Kyiv, in the Federal Archives of Federal Republic of Germany in Berlin, etc. Apart documents that are stored in the Archival Fond the important information on the history of the Ukrainian trust institutions in German Empire contained in the Ukrainian emigration periodicals: «Ukrainian Journal» (Berlin), «Ukrainian reality» (Berlin), «Ukrainian Press Service» (Berlin) and others and in the memories of the contemporaries: «Ukrainians in Berlin 1918–1945. Commemorative collection of reports and memories of the life and activities of Ukrainian in Berlin on the occasion of the Congress on Sept. 5, 1981 at the Sheraton Hotel in Toronto, Canada» (compiled by V. Yarish, M. Sulyma, etc.; ed. By W. Veryha) (Toronto, 1996); Vasyl Yarish «Ukrainian trust institution in Germany». Officially the: «Ukrainische Vertrauensstelle im Deutschen Reiche» (in the book: «Ukrainians in Berlin 1918–1945...», Toronto, 1996); Volodymyr Kubiiovych «Ukrainians in the General Provinces. 1939–1941. The history of the Ukrainian Central Committee» (Chicago, 1975); Mykhailo Seleshko «In the claws of the Gestapo» (Kyiv, 1996); Yuriy Sheveliov «I, me, of me... (and around about)». The memoirs. In two volumes (Kharkiv, New York, 2001); Olena Ott-Skoropadska «The Last of the Skoropadsky family» (Lviv, 2013) and others.