Ренатуралізація як основа середовищестабілізуючого підходу до оптимізації екоінфраструктури (на прикладі Запорізької області)

Abstract

Необхідність відновлення територій з природничим режимом функціонування очевидна і не викликає сумнівів. Питання про співвідношення угідь з різною інтенсивністю використання піднімалося ще з часів В.В. Докучаєва, але до цього часу залишається актуальним, а значить до кінця не розробленим. Це стверджується високою інтенсивністю прояву ерозійних процесів, перш за все водної ерозії та дефляції. Зниження інтенсивності ерозійних процесів можливе кількома шляхами – адаптивним землекористуванням, контурно-меліоративною організацією території, ренатуралізацією. В основі першого шляху лежить пристосування конкретних видів землекористування до ландшафтної структури території. Другий -- передбачає перехід від прямокутно-клітинної структури полів до смугово-горизонтальної, яка враховує рельєф території і використовується з різноманітними протиерозійними спорудами. Згідно третього шляху, необхідне відновлення природних геосистем досягається через виведення найменш родючої та малоцінної ріллі зі складу інтенсивно використовуваних земель з послідовним їх залуженням та залісненням неугідь. Цим шляхом пішли більшість європейських країн, Сполучені Штати та інші. Наприклад, розораність земель у Франції сягає на сьогодні близько 31%, тоді як України – 55.7% [1]. У розрахунку на одного мешканця України припадає 0.81 га сільськогосподарських угідь, в тому числі 0.64 га ріллі, тоді як в середньому по Європі ці показники становлять відповідно 0.44 і 0.25 га. Якщо в Європі Україна займає 5,7% території, то її сільгоспугіддя – 18.9%, а рілля 26.9% [2].