Образи часу у просторі культури і мистецтва

Abstract

У статті розкривається думка, що відродження духовної спадщини, звернення до глибинних шарів культури, мистецтва Всесвіту стало яскравою ознакою Нового часу. Ставиться проблема найфундаментальніших категорій мистецького мислення, простору і часу. Висловлюється переконання, що просторово-часовий категоріальний тандем слугує дієвим вектором формування естетичного простору, адекватного баченню світу та людини в ньому протягом тисячоліть.

В статье раскрывается мысль, что возрождение духовного наследия, обращение к глубинным пластам культуры, искусству Мира стало ярчайшей приметой Нового времени. Ставится проблема фундаментальных категорий искусства мышления, пространства и времени. Высказывается убеждение, что пространственно-временной категориальный тандем служит действенным вектором формирования эстетического пространства, адекватного видения мира и человека в нем на протяжении тысячелетий.

Spiritual renewal and resorting to the deepest layers of the World culture has become the brightest sign of the Modern Age. Now more than ever the ununited world needs solidarity, common understanding, intercourse, creative researches and initiatives. The problem of fundamental categories for art of thinking, space and time is set up. Temporal and spatial manifestations in the context of historical stipulations, and their figured coordinates are used in philosophy, art history and cultural studies for understanding the changes in nature and society. There is given a notation that for millenniums spatial and temporal categorical tandem has been serving as an effective vector for formation of aesthetic space and relevant view to the world and a human being in it. Images of epochs and their understandable character create temporal and spatial fronts, which lead the humanity to the great changes and which explain the sense of Upper Reality by the sign language.