Російська матриця: алгоритм згортання елітного плюралізму для пострадянського простору

Abstract

Наприкінці 1990-х років стомлене від нестабільності російське суспільство забажало „сильної руки”. Влітку 2001 року – в пік періоду „путінської стабілізації” - незадовго до початку еміграції один з найвпливовіших російських оліграхів Б. Березовський у розмові з тодішнім президентом зазначив, що йому (президентові) недоречно тиснути на нього (Б. Березовського), оскільки він був автором тіньової комбінації, наслідком якої став прихід до влади В. Путіна. В. Путін відповів, що не розуміє претензій Б. Березовського [1]. Отже відповідь В. Путіна на суспільний запит „припинити хаос” була глибокою і системною: президент не лише значно обмежив вплив олігархату на політикум, а й знищив конкуренцію в межах політичного класу як таку і, відповідно, відмовився від конкуренції владних концептів.