The Principle of mutual recognition in the Single European Market: National technical regulations and free movement of goods

Abstract

Вільний рух товарів між державами-членами є фундаментальним принципом угоди, який знаходить своє вираження в забороні, визначеній у ст. 34 Угоди (перед Лісабонською Угодою, ст. 28) значної кількості обмежень щодо здійснення імпорту між державами-членами та всіх заходів, які мають еквівалентний характер імпорту. Між державами-членами можуть бути незаконно створенні перешкоди вільному руху товарів, компетентними органами держав-членів, при посиланні на відсутність гармонізації законодавства стосовно продуктів, які законно продаються у державах-членах, технічних правил, які встановлюють вимоги, яким мають відповідати вказані продукти. Взаємне визнання принципу, гарантує вільний рух товарів та послуг без необхідності гармонізації національного законодавства держав-членів. Товари, які законно виготовляються у державі-учасниці не можуть бути заборонені у продажі на території іншої держави-учасниці, навіть якщо вони виготовлені відповідно до інших технічних та якісних специфікацій, ніж тих, які передбачені в іншій державі-учасниці. єдиний виняток стосується загальних інтересів, а саме: здоров’я, захисту споживача чи навколишнього середовища, що є предметом жорсткого регулювання. Принцип взаємного визнання витікає з прецедентного права Суду Юстиції Європейських Співтовариств (ЄСЮ), і є одним із способів забезпечення вільного руху товарів на міжнародному ринку. Після майже тридцяти років з відомої справи Кассіса де Діжон ЄСЮ 1979 р., правовики ЄС вирішили визначити цей принцип в Правило, яке передбачає процедурні правила для національних адміністрацій у випадку, коли останні захочуть застосувати ці правила до продукту, який не відповідає загальним правилам гармонізації. Ключові слова: вільний рух товарів, гармонізація законодавства, взаємне визнання.

Свободное движение товаров между государствами-членами является фундаментальным принципом соглашения, которое находит свое выражение в запрещении, определенном в ст. 34 Соглашения (перед Лиссабонским Соглашением, ст. 28) значительного количества ограничений относительно осуществления импорта между государствами-членами и всех мероприятий, которые имеют эквивалентный характер импорта. Между государствами-членами могут быть незаконно созданы препятствия свободному движению товаров, компетентными органами государств-членов, при ссылке на отсутствие гармонизации законодательства относительно продуктов, которые законно продаются в сгосударствах-членах, технических правил, которые устанавливают требования, которым должны отвечать указанные продукты. Взаимное признание принципа, гарантирует свободное движение товаров и услуг без необходимости гармонизации национального законодательства государств-членов. Товары, которые законно изготовляются в государстве-участнике не могут быть запрещены в продаже на территории другой страны-участницы, даже если они изготовлены в соответствии с другими техническими и качественными спецификациями, чем тех, которые предусмотрены в другой стране-участнице. Единственное исключение касается общих интересов, а именно: здоровья, защиты потребителя или окружающей среды, которая является предметом жесткой регуляции. Принцип взаимного признания вытекает из прецедентного права Суда Юстиции Европейских Содружеств (ЕСЮ), и является одним из способов обеспечения свободного движения товаров на международном рынке. После почти тридцати лет из известного дела Кассиса где Дижон в ЕСЮ в 1979 г., права ЕС решили определить этот принцип в Правило, которое предусматривает процедурные правила для национальных администраций в случае, когда последние захотят применить эти правила к продукту, который не отвечает общим правилам гармонизации.

The free movement of goods between Member States is a fundamental principle of the Treaty which finds its expression in the prohibition, set out in Article 34 of the Treaty (before Treaty of Lisbon, article 28), of quantitative restrictions on imports between Member States and all measures having equivalent effect thereto. Obstacles to the free movement of goods between Member States may be unlawfully created by the Member States. competent authorities applying, in the absence of harmonisation of legislation, to products lawfully marketed in other Member States, technical rules laying down requirements to be met by those products. The mutual recognition principle guarantees free movement of goods and services without the need to harmonise Member States. national legislation. Goods which are lawfully produced in one Member State cannot be banned from sale on the territory of another Member State, even if they are produced to technical or quality specifications different from those applied to its own products. The only exception allowed . overriding general interest such as health, consumer or environment protection . is subject to strict conditions. The principle of mutual recognition derives from the case-law of the Court of Justice of the European Communities (ECJ), and is one of the means of ensuring the free movement of goods within the internal market. Almost thirty years after famous Cassis de Dijon judgement of the ECJ in 1979 , the EU legislators decided to translate this principle into Regulation which provides procedural rules for national administrations in case the latter want to apply a national regulation to a product, which has not been subject to full harmonization. Key words: free movement of goods, harmonisation of legislation, mutual recognition, case-law of the ECJ, Cassis de Dijon judgement, Mutual recognition Regulation.