«Там живуть такі, як я...»: сільське кладовище як простір потойбічного життя (за матеріалами польових досліджень Полісся)

Abstract

Територія потойбіччя, де мертве тіло продовжувало своє «існування», виділялася окремо й обмежувалася територією кладовища. Тому кладовище сприймалося громадою як зона, на якій мешкають померлі за людськими законами співжиття. Поведінка тих, хто готував тіло до погребіння, підпорядковувалася низці заборон та регламентацій. Усі вони були спрямовані на створення необхідних умов «життя» в «іншому» світі. Серед них, зокрема, піклування про повсякденний одяг і взуття, лаштування зручної погребальної ями-хатки, так само як клопіт про збереження здатності мерців бачити та рухатися. Усе це гарантувало подальше безпечне співіснування двох світів.

The territory of the beyond where a dead body proceeds his «existence» was outlined and limited by the cemetery territory. Therefore a cemetery is perceived by a commune as an area of arranging the dead in accordance with a human chummage. The conduct of undertakers depends on a set of certain prohibitions and regulations. All of them are aimed at creating the necessary «life» conditions for «the beyond» inhabitants. Among them, there are: solicitude for their usual clothing and separate footwear, arrangement of comfortable funeral pit-house, as well as concern about their ability to see and move. All of that guarantees the further secure coexistence of these two worlds.