Інтертекстуальні кореляції у творчості Йоаникія Ґалятовського: самоповтори у "Месії правдивому" 1669 р.

Abstract

Мета студії – охарактеризувати творчу манеру письма Йоаникія Ґалятовського з огляду на його схильність до самоцитування, повторів, використання власного словесного доробку як матеріалу для створення нових текстів. У роботі використано дескриптивний, бібліографічний, компаративістичний методи дослідження. Новизна роботи полягає у продукуванні нового погляду на те, як сприймали текст, його межі, цілісність і окремішність, а також творчу індивідуальність автора в українській ранньомодерній культурі. Висновки. Дослідження демонструє, що Ґалятовський активно послуговувався своїми казаннями зі збірки «Ключ розуміння» під час написання трактату «Месія правдивий», дослівно запозичуючи або перефразовуючи окремі фрагменти з проповідей та інкорпоруючи їх у текст «Месії». Такі самоповтори, а також авторське редагування уже опублікованих проповідей, вказують на те, що, імовірно, Ґалятовський сприймав свою творчість як процес, у якому продукуються відкриті до змін і трансформацій тексти, що можуть бути «препаровані» та використані для написання інших, навіть відмінних за жанром і призначенням, творів.

The purpose of the study is to characterize the artistic manner of Yoanykii Galiatovskyi’s writing taking into consideration his inclination to self-repetition and self-citation and the use of his own texts as material for creating new works. In the work descriptive, bibliographic, comparative research methods are applied. The novelty of the current research lies in producing a new understanding of the perception of the text, its boundaries, integrity and distinctiveness, as well as the role of an author’s individuality in the Ukrainian early modern culture. Conclusions. The study demonstrates that Galiatovskyi working on the polemical treatise «Mesiia Pravdyvyi» (True Messiah) actively uses texts of his sermons from the collection «Kliuch Rozuminnia» (The Key of Understanding) borrowing or paraphrasing certain fragments from his sermons and integrating them into the text of «Mesiia». Such self-repetitions, as well as the authorʼs editing of his already published sermons, indicate that Galiatovskyi likely perceived his work as a process of composing texts that are open to change and transformation and can be «dissected» and used to create other writings, even those different in genre and functionality.