Чи можливе каяття «червоної людини» у час second-hand?

Abstract

Від часів знаменитої «Сповіді» Авґустина Аврелія (кінець IV ст.) каяття і спокута стали неодмінними концептами в європейському релігійному та етичному дискурсі у значенні метанойї (із давньогрецької буквальний переклад – «зміна думок»), однак у цьому споконвічному значенні були недопустимі в радянській ідеологічній системі. Мета дослідження – показати закономірність появи мотивів каяття та спокути в сучасній нефікційній прозі, порівнявши їхній зміст із попереднім етапом розвитку української документалістики – у шістдесятницькій мемуаристиці. Методологія дослідження: історико-літературний та порівняльний аналіз, герменевтична інтерпретація нефікційних текстів через соціальний та літературний контекст. Новизна: Уперше розглянуто мотиви каяття та спокути як неодмінну складову у змісті нефікційної прози – жанрових різновидів мемуаристики, ексклюзивних свідчень, усної історії. Ці жанри споріднені, хоча суттєво відрізняються у способі побутування (зокрема: постають у письмовій або усній формах; потребують чи не потребують посередника-упорядника / журналіста / письменника на своєму шляху до реципієнтів; з’являються одразу після пережитого їхніми суб’єктами-оповідачами чи з віддалі часу тощо). У статті аналізуються тексти сучасної літератури, які ще не були матеріалом літературознавчих досліджень. Висновки: Мотиви каяття та спокути у нефікційних текстах є виразними маркерами радикальної зміни епох, а саме ментальної зміни – метанойї. У їхньому питомому значенні ці мотиви присутні практично в кожному значному нефікційному тексті від початків розвитку європейської літератури. Розуміння таких текстів не завжди адекватне, оскільки провокує звинувачення проти автора, котрий наважився зізнатися в чомусь неблаговидному і засудити минуле та не визнані суспільством злочини (це й породжує дисидентство). Нові книги табірної прози (зокрема книги О. Сенцова та С. Асєєва) продовжили цю традицію. Зроблені нами висновки важливі для їхнього подальшого вивчення та читацького сприймання ширшою аудиторією.

Introduction. Stating the Subject of the Study: From times of famous book “Confessiones” by Saint Augustine of Hippo (the end of the 4th century), repentance and expiation became necessary concepts in European religious and ethic discourse in the meaning of metanoia (the meaning of “metanoia” in ancient Greek is a transformative change of heart; especially: a spiritual conversion). However, in this original sense, they were inadmissible in the Soviet ideological system. Stating the Aim of the Study. The purpose of the study is to show the regularity of the appearance of motives of repentance and redemption in the modern non-fiction prose, comparing their content with the previous stage of development of Ukrainian nonfiction prose, in the memoirs of the representatives of the 1960s generation. Methods: historical-literary and comparative analysis, hermeneutic interpretation of non-fiction texts through social and literary context. Originality: For the first time, the motives of repentance and redemption are considered as an essential component in the content of non-fiction – genre varieties of memoirs, exclusive testimonies, oral history. These genres are related, although they differ significantly by the way of reader perception (in particular: appear in written or oral forms; need or do not need a mediator / journalist / writer on their way to the recipients; appear immediately after the experience of their subjects-narrators or from a distance, etc.). We analyze the texts of modern literature, which have not yet been the material of literary studies. Results and Discussion: Motives of repentance and redemption in non-fiction texts are clear markers of a radical change of epochs, namely mental change – metanoia. In their specific meaning, these motives are present in almost every significant non-fiction text from the beginning of the development of European literature. Understanding of such texts is not always adequate, as it provokes accusations against the author, who dared to confess something ugly and condemn their past and unrecognized social crimes (this gives rise to dissent). The practical significance: New books of camp prose (including books by O. Sentsov and S. Aseev) continue this tradition. It is important to study them further.