Службовий шлях губернського чиновника (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.): на прикладі канцелярії київського губернатора

Abstract

Для творення дієвої системи управління імперською владою було делеговано повноваження очільникам губернії (у тому числі віце-губернаторам) з підбору кваліфікованих кадрів для губернських управлінських інститутів. Взаємодіючі з губернськими чиновниками різного рангу губернатори, віце-губернатори, завідувачі канцелярії губернатора мали налагодити дієвий механізм функціонування установи, віднайти шляхи для розв’язання проблем, що склались в системі організації влади на місцях та їхньої взаємодії з центральними виконавчими органами влади. Водночас важливим фактором був характер діяльності самих представників влади на місцях — чиновників. Від їх підготовки, досвідченості, професіоналізму, ставлення до своїх обов’язків залежала здатність державної влади регулювати суспільні відносини. Відтак, намагаючись зробити роботу адміністрації більш ефективною, імперська влада приділяла увагу підбору чиновників, порядку заміщення посад, просування по службі. Губернські чиновники канцелярії київського губернатора у переважній більшості мали 14–9 клас, які вирізняються такими рисами суспільно-професійного портрету: законодавча неврегульованість критеріїв та вимог щодо кандидата на посаду, особиста прихильність очільника краю, особиста вірність чиновника останньому, необов’язковість вищої освіти та службового стажу, але з певним професіоналізмом та знаннями діловодства.

In order to create an effective system of governing the imperial government, the powers of the heads of the province (including vice-governors) were delegated to select qualified personnel for the provincial administrative institutions. Interacting with provincial officials of various ranks, governors, vice-governors, heads of the governor's office had to establish an effective mechanism for the institution, find ways to solve problems in the system of local government and their interaction with central executive bodies. At the same time, an important factor was the nature of the activities of local government officials themselves. The ability of the state authorities to regulate public relations depended on their training, experience, professionalism, and attitude to their responsibilities. Therefore, trying to make the work of the administration more efficient, the imperial authorities paid attention to the selection of officials, the order of replacement, promotion. Provincial officials of the Kyiv governor's office overwhelmingly had grades 14–9, which are distinguished by such features of the socio-professional portrait as: legislative inconsistency of criteria and requirements for the candidate, personal commitment of the head of the region, personal loyalty of the official to the latter, optional education length of service, but with a certain professionalism and knowledge of office work.