Endangered nomadic pastoralism: a need for restructuring the policy paradigm of rangeland commons

Abstract

Fading fast all over the world, nomadic people have faced biases concerning their lifestyles and their symbiosis with rangelands. The nomadic grazing, which is helpful to biodiversity, not detrimental, in rangeland commons is perceived and advocated by deep ecologists, conservation administrators and policy makers as a threat to conservation of ecosystems. Consequently, both nomadic pastoralists and rangeland ecosystems have suffered a grim fate. On the contrary, the subsistence pastoralism is an established sustainable strategy of livelihood and ecosystem conservation in the rangelands. Unfortunately, some of the most nutritive foods and other sustainable products of nomadic pastoralists have not desirably been priced in modern markets. With the demonstrated cases exhibiting the nomadic pastoralists, such as Hutsul shepherd communities of Ukraine, as most sustainable societies on planet Earth, there is urgent need for restructuring the popular paradigm and State policies on rangeland commons. In isolation of nomadic people, the rangelands cannot truly be conserved or protected. To begin with, the resilience of nomadic pastoralists to the changing environments and their (unique) rangeland management can first be pondered. Accordingly, the policy and legal frameworks of States need to be reoriented and revised.

Досліджено, що кочове населення, яке швидко зникає в усьому світі, стикалося з упередженнями стосовно способу життя та симбіозу з пасовищами. Зазначено, що кочовий випас є корисним для біорізноманіття, але сприймається і відстоюється екологами, керівниками у сфері охорони довкілля та політиками як загроза збереженню екосистем. З іншого боку, натуральне скотарство є усталеною стійкою стратегією існування та збереження екосистем на пасовищах. Виявлено, що ціни на окремі найбільш поживні продукти харчування та іншу усталену продукцію кочових скотарів на сучасних ринках низькі. Наведено випадки позиціонування кочових скотарів, зокрема гуцульських вівчарських громад України, як найбільш стійких суспільств на планеті Земля і визначено нагальну потребу реструктуризації популярної парадигми та державної політики щодо пасовищ. Наголошено на неможливості збереження чи захисту пасовищ ізольовано від кочових скотарів. Обґрунтовано, що стійкість корінних скотарських спільнот до мінливого середовища – екологічного, економічного та політичного – має великий потенціал для захисту та збереження ландшафтів пасовищ або пейзажів прибережної зони. Акцентовано увагу на важливості міжнародних та національних основ політики для екології та економіки пасовищ, зміна парадигми та рамок якої сприятиме захисту пасовищ і скотарських громад. У цьому напрямі найбільш плідною визначено міжнародну правову базу, що може координувати національне законодавство і політику у сфері охорони та управління пасовищами. Починати доцільно зі стійкості кочових скотарів до мінливого середовища та їх унікального управління пасовищами, що потребує переорієнтації та перегляду політики і правових рамок держав.