Релігія на службі політики. Наддніпрянщина між Варшавою та Санкт-Петербургом у 1760-х роках

Abstract

Захист прав православної церкви та населення Речі Посполитої від зазіхань греко-католицької церкви став основною темою російсько-польських відносин у XVIII ст. Оскільки православних там майже не залишилося, їх треба було створити: у другій половині XVIII ст. на Наддніпрянщині розгортається кампанія навернення з унії у православ’я. Зміна конфесії носила не лише релігійний, а й політичний характер, адже парафії на території Речі Посполитої переходили у підпорядкування Переяслав- ської єпархії Російської православної церкви. У відповідь унійна влада, за участі світської влади та військ, здійснює насильницькі напади на православні парафії, які мимоволі стають заручниками великої політики. Усі ці випадки ретельно документувала Переяславська консисторія та відсилала у Петербург, який використовував їх для дипломатичного тиску на Варшаву. Російські старання увінчалися успіхом: 27 лютого 1768 р. Сейм зрівняв іновірців з католиками в усіх громадянських правах та визнав Росію гарантом законів та устрою Речі Посполитої, яка де-юре ставала російським протекторатом. Наслідком політичної гри Росії була поляризація суспільства польсько-литовської держави та зміна конфігурації сил на міжнародній арені, що призвело до вибуху в 1768 р. Барської конфедерації, Коліївщини та російсько-турецької війни, а відтак до першого поділу Речі Посполитої у 1772 р. У цій статті ми намагаємося зрозуміти, як сторони конфлікту сприймали релігійне протистояння на макро-й мікрорівні та наскільки його результати були заплановані.

Protection of the Orthodox Church and population against the encroachment of the Greek-Catholic church in Poland-Lithuania became the main topic of the 18th century Russian- Polish relations. Since the Orthodox were scarce in the Polish-Lithuanian Commonwealth they needed to be created: the second half of the 18th c. saw a massive change of denomination in the southeast corner of the Commonwealth. The Uniate parishes were converting to the Pereyaslav diocese of the Russian Orthodox Church; therefore, the change of denomination meant political allegiance to Russia. In response, Polish secular and Uniate church authorities resorted to violence against the Orthodox parishes using the military; the newly converted Orthodox became hostages of the politics. Such cases were being documented by the Pereyaslav Consistory and reported to Saint Petersburg; Russia used them for diplomatic démarche against Warsaw. Russian attempts were successful: on 27 February 1768 Polish Sejm gave religious dissidents equal civil rights; Russia became a guarantor for laws and system of the Polish-Lithuanian Commonwealth; the latter de jure became a Russian protectorate. The Russian political game resulted in the polarization of the Polish-Lithuanian society and change of international configuration, which lead to the outbreak of the Bar Confederation, Koliyivshchyna and the Russo-Turkish War in 1768, and eventually to the first partition of the Polish-Lithuanian Commonwealth in 1772. In this article, we are trying to understand how the religious conflict was perceived by both sides at the macro and micro level and whether its results were planned.