Ідеалема "свій – чужий" у мовомисленні українського мігранта (на матеріалі роману А. Чапая "Понаїхали")

Abstract

У статті представлено лінгвокогнітивний аналіз сучасного прозового твору. Основу методики дослідження становить визначення трьох концептуальних ліній, які презентують ідеалему «свій – чужий» із погляду само-, взаємооцінки персонажів. Ці лінії є одним із різновидів текстових стилістичних парадигм, що складаються за асоціативно-образним і семантико-стилістичним принципами (мікрогрупи, субгрупи), відбивають ідеї та мотиви мовотворчості автора. Показано стилістичне навантаження загальновживаної лексики – назв осіб за спорідненістю, за національною та етнічною належністю, за родом занять, за територіальною належністю, епітетів-кольороназв. Відзначено семантико-граматичні та стилістичні зміни в дієслові «понаїхали», в іменниках «мама», «сирота», в особових та присвійних займенниках. Закцентовано увагу на варваризації, вульгаризації мовомислення покоління батьків та дітей, на лінгвософії поляризації членів родини за мовними, часово-просторовими ознаками.

The article presents linguocognitive analysis of contemporary prose work. The basis of the research methodology was the definition of three conceptual lines that represent the ideal of “one’s own – stranger” from the point of view of self-, mutual evaluation of characters. These lines are one of the varieties of textual stylistic paradigms, which are based on associative-figurative and semantic-stylistic principles (microgroups, subgroups), reflect the ideas and motives of the author’s language. The stylistic load of common vocabulary – names of persons by affinity, by national and ethnic origin, by occupation, by territorial origin, by color epithets is shown. The semantic-grammatical and stylistic changes in the verb “came down”, in the nouns “mother”, “orphan”, in personal and possessive pronouns are noted. Emphasis is placed on the barbarization, vulgarization of linguistic thinking of the generation of parents and children, on the linguistics of the polarization of family members by linguistic, temporal and spatial features. The concept of “Me and my world” is such a perspective from which the writer represents the migration of Ukrainians, not only in the world, but also within the internal spiritual, moral and psychological boundaries, as evidenced by the relevant metaphor in reasoning-generalizations The characters are put by the author in various natural-geographical, linguistic-cultural, economic conditions. But all migrant workers are caught by three associative-semantic lines of the ideal of “one’s own-stranger”, which are verbalized through characteristic nominative, nominallyevaluative complexes. Based on such a stylistic model A. Chapai focuses on the existence of modern Ukrainian, on the transformation of linguistic and cultural consciousness of the generation of “parents and children”.