Передумови, перебіг і підсумки "параду суверенітетів"

Abstract

«Парадом суверенітетів» іронічно називають процес розпаду СРСР. Як правило, його пов’язують або з вадами проголошеної М.Ґорбачовим політики «перебудови суспільно-політичного устрою й соціально-економічного ладу», або зі злою волею керівників трьох слов’янських республік, які зібралися в Біловезькій пущі та оголосили, що Радянський Союз як геополітична реальність відтепер не існує. Показано, що дії керівників загальносоюзного центру й союзних республік у ситуації системної кризи, котра поглиблювалася, істотно вплинули на процес дезінтеґрації, проте сам він обумовлювався як об’єктивними причинами, що проявилися у другій половині ХХ ст., так і діями партійних керівників попередніх поколінь. Доводиться також констатувати, що політики й суспільствознавці третього радянського покоління погано уявляли собі природу радянської системи влади, форма якої істотно відрізнялася від її суті. У зв’язку з цим обґрунтовується докорінна відмінність революційного марксизму середини ХІХ ст. від ленінізму, який формувався за інших історичних обставин. Аналізується створена В.Леніним унікальна модель тоталітарної влади, яка не мала нічого спільного з марксизмом, але використала марксистську філософію та фразеологію з метою маскування своєї незалежності від народу. Особлива увага приділяється обставинам розробки й затвердження конституційної реформи 1988 р., яка зруйнувала ленінську модель влади та повернула громадянам країни суверенність, здобуту суспільством після повалення самодержавства, але втрачену після більшовицького перевороту осені 1917 р. Усунення партії від виконання державних функцій і запровадження вільних виборів з альтернативними кандидатами перетворило ради на органи демократичної влади, тоді як партія була відкинута на узбіччя політичного життя. Оскільки радянська імперія, включаючи «соціалістичну співдружність», тобто поневолені країни Центрально-Східної Європи, трималася на диктатурі вождів КПРС, ліквідація цієї диктатури неочікувано для ініціаторів політики «перебудови» призвела до суверенізації спочатку зовнішнього пасу імперії, а потім і союзних республік. Встановлюється, що процес переходу влади від компартійних комітетів до обраних на вільних виборах рад народних депутатів був досить тривалим і поєднаним із процесом суверенізації союзних республік. Суверенізація Української РСР простежується шляхом дослідження обставин прийняття двох державотворчих документів – Декларації про державний суверенітет та Акта проголошення незалежності. Особливу увагу приділено відносинам між комуністичною більшістю та опозицією у складі народних депутатів Верховної Ради, а також плинному співвідношенню між ортодоксами й суверен-комуністами у складі комуністичної більшості. Встановлюються обставини, за яких Президія Верховної Ради, що складалася переважно з представників комуністичної більшості, спочатку припинила діяльність КПРС–КПУ на території України, а через кілька днів заборонила КПУ.

“Parade of Sovereignties” is an ironic denomination for the process of the collapse of the Soviet Union. As a rule, the collapse of the Soviet superpower is linked either to the defects of M.Gorbachev’s policy of restructuring the socio-political regime and the socioeconomic system, or to the will of the leaders of the three Slavic republics who gathered in Belovezhskaya Pushcha (Belarus) and announced that the USSR as a geopolitical reality no longer existed. The article reveals that the actions of the leaders of the all-Union center and the Union Republics in the situation of a deepening systemic crisis significantly influenced the process of disintegration of the USSR, but the process of the disintegration itself was conditioned both by objective reasons that emerged in the second half of the 20th century and by the actions of the leaders of the RCP(b)–VKP(b)–CPSU of previous generations. It also proves that both the politicians and the social scientists of the third Soviet generation misunderstood the nature of the Soviet system of power, which form significantly differed from its essence. In this connection, the radical difference between revolutionary Marxism of the middle of the 19th century and Leninism which was formed in other historical circumstances is substantiated. The author analyzes the unique model of totalitarian power created by V.Lenin that had nothing to do with Marxism, but used the Marxist phraseology to mask its independence on the people. Particular attention is paid to the circumstances of the development and approval of the 1988 constitutional reform, which destroyed the Leninist model of power and returned to the citizens the sovereignty gained by society after the overthrown of autocracy, but lost after the Bolshevik coup in the autumn of 1917. Removing the party from the implementation of state functions and the introduction of free elections with alternative candidates turned the Soviets (Councils) into organs of democratic power, while the party was thrown back on the roadside of political life. Since the Soviet empire, including the enslaved countries of Central and Eastern Europe, was based on the dictatorship of the CPSU leaders, the elimination of this dictatorship led to the sovereignty of the first external belt of the empire and then the Union republics unexpectedly for the initiators of the policy of perestroika. This paper proves that the process of transition of power from the Communist Party committees to the Soviets (Councils) of people’s deputies elected in free elections was quite lengthy and combined with the process of sovereignty of the Union republics. The Sovereignty of the Ukrainian SSR can be traced through the study of the circumstances of the adoption of two state-building documents – the Declaration on State Sovereignty and the Act of Declaration of Independence. Particular attention is paid to the relations between the communist majority and the opposition within the people’s deputies of the Verkhovna Rada (Supreme Council), as well as the flowing relationship between the orthodox communists and the sovereign communists within the communist majority. The author also determines the circumstances, under which the Presidium of the Verkhovna Rada, which consisted mainly of representatives of the communist majority, initially ceased the activity of the CPSU–KPU on the territory of Ukraine, and, in a few days, banned the Communist Party of Ukraine.