Гадяцький договір 1658 р. – чому угода так і не стала унією? (Про перспективи та проблеми реалізації проекту у 360-ліття його укладення)

Abstract

Досліджуються перспективи, що їх відкривала Гадяцька угода 1658 р. для Речі Посполитої та Війська Запорозького у царині військової співпраці, політичного й соціального розвитку, сфері міжконфесійних відносин, а також проблеми, котрі потрібно було вирішити у процесі впровадження домовленостей у практичну площину. Стверджується, що акт 1658 р. постав з усвідомлення важливості примирення ворогуючих сторін та повернення козацької України до складу оновленої Речі Посполитої, попри всі ті неґативні наслідки, що їх можна було очікувати в перебігу реалізації проекту. Причини ж актуалізації ідеї замирення саме наприкінці 1650-х рр. крились як у несприятливих для Речі Посполитої та козацької України зовнішньополітичних умовах, так і в тих викликах, що сформувалися всередині цих державних утворень. У сфері зовнішньої політики для Варшави передовсім ішлося про необхідність переломити на свою користь невдалий розвиток війн із Московським царством і Шведським королівством. Для Чигирина на зовнішньополітичній арені найбільш актуальним було завдання забезпечення протидії аґресивному тиску Москви. У контексті ж внутрішньополітичних справ Речі Посполитої спілка з козаками видавалася вельми перспективною у сенсі зміцнення позицій короля та й загалом державної влади. Для українського керівництва було важливо впорядкувати соціальні відносини, оскільки уряд царя Олексія Михайловича активно використовував карту суперечностей у Гетьманщині з метою тиску на адміністрацію й обмеження автономії козацької України. Зважаючи на гостру зацікавленість в укладенні угоди, сторони продемонстрували значний потенціал компромісних можливостей у ході її узгодження та підписання. Включені до документа положення стали найбільшими поступками правлячої еліти Речі Посполитої в політичному, соціальному, міжконфесійному, духовно-освітньому планах за всю історію розвитку взаємин із козацькою Україною. Аналогічно й повернення Гетьманщини до «тіла» Речі Посполитої, обіцянки реституції майнових прав коронної шляхти на українських землях виглядало як відхід від намірів добиватися суб’єктності Війська Запорозького. Утім перспектива впровадження в політичне життя оновленої Речі Посполитої Князівства Руського мала нівелювати наявні політичні втрати козацтва як де-факто єдиної політичної еліти України та створити необхідні умови для інтеґрації в межах єдиного державного організму інтересів шляхти і козаків. Компромісні рішення, на які сторонам довелося піти у часи налагодження мирного процесу, уможливили підписання угоди, проте тиск її противників, як в Україні, так і в Польщі й Литві, провокував сторони до спроб переглянути невигідні умови на етапі ратифікації документа на сеймі, а в майбутньому наражав її творців на критику щодо нібито нехтування ними принциповими соціополітичними потребами власних соціумів. Украй неґативні наслідки для впровадження у життя перспективного політичного проекту мали й аспекти соціального еґоїзму, що проявились у небажанні еліти Корони Польської та Великого князівства Литовського поступатися козакам частиною свого монопольного права в політичній і соціальній сферах, а також прагненні наближеної до гетьмана І.Виговського старшини забезпечити собі максимальний соціальний аванс та отримати якомога більші матеріальні вигоди, навіть незважаючи на неґативну реакцію широкого козацького загалу.

The article investigates prospects opened up by the Hadiach Treaty 1658 for the Commonwealth and the Zaporozhian Host in the field of military cooperation, political and social development, the sphere of interfaith relations, as well as those problems that had to be solved in the process of implementation of the agreement in practical terms. It is argued that the agreement 1658 arose from the awareness of the importance of reconciliation of the warring parties and the returning of Cossack Ukraine to the renewed Commonwealth, despite all the negative consequences that could be expected in the process of project implementation. The reasons for updating the idea of reconciliation exactly at the late 1950’s were hiding as foreign policy conditions unfavorable to the Commonwealth of Poland and Cossacks, and those challenges that were formed within these state institutions. In the field of foreign policy for Warsaw, the first issue was the need to reverse the unfortunate development of wars with the Moscow kingdom and the Swedish kingdom in its favor. For Chyhyryn, the most urgent task was to ensure counteraction to the aggressive external pressure of Moscow in the arena of foreign policy. In the context of the internal affairs of the Commonwealth, the Union with the Cossacks appeared to be very promising in the sense of strengthening the position of the king and, in general, the state authorities in the republic. For the Ukrainian leadership, it was important to streamline social relations, as the government of Tsar Aleksey Mikhailovich actively used a map of social contradictions in the Hetmanate in order to put pressure on the hetman’s government and to restrict the autonomy of Cossack Ukraine. In view of the keen interest in concluding the agreement, the parties demonstrated significant potential for trade-offs during its agreement and signing. The provisions included in it became the greatest actions of the ruling elite of the Commonwealth in the political, social, interdenominational and spiritual-educational plan in the history of the development of relations with Cossack Ukraine. Similarly, the return of the Hetmanate to the body of the Commonwealth and the promise of the restitution of the property rights of the crown gentry on the Ukrainian lands seemed to be a departure from the intentions of achieving the political subjectivity of the Zaporozhian Host. However, the prospect of introducing into the political life of the renewed Polish-Lithuanian Commonwealth Duchy of Ruthenia was to minimize the existing political losses of the Cossacks as a de facto united political elite of Cossack Ukraine and to create the necessary conditions for the integration of the interests of the gentry and the Cossacks in the framework of a single state body. The compromise decisions that the parties had to make at the time of the establishment of the peace process enabled the signing of the agreement, however, because of the pressure of the opponents of its conclusion, both in Ukraine and Poland and Lithuania, provoked the parties to try to revise the disadvantageous conditions at the stage of ratification of the document at the Diet, and in the future was challenged by its creators to criticize its opponents for neglecting their fundamental socio-political needs of their own societies. Extremely negative consequences for the implementation of a long-term political project were aspects of social selfishness, manifested in the reluctance of the elite of the Crown of the Polish and Grand Duchy of Lithuania to give the Cossacks the part of their monopoly law in the political and social spheres, as well as the desire of the hetman of the I.Vyhovskyi Cossack administration to provide himself the maximal social advance and maximize material benefits, even in spite of the negative reaction of the broad Cossack community.