«Руно орошенноє» в метафоричній стратегії свт. Димитрія Туптала

Abstract

Метою статті є аналіз художньої структури збірника богородичних оповідань Димитрія Туптала «Руно орошенноє» (Чернігів, 1683). Ця книга займає особливе місце в творчості видатного українського письменника епохи Бароко Димитрія Туптала, оскільки нею хронологічно відкривається літературна діяльність майбутнього упорядника «Житій святих» або «Четьїх Міней» (1684–1705). Попри це, національне літературознавство оцінювало збірник стримано або й критично. Адже і позитивістська методологія кінця ХІХ – початку ХХ ст., і радянське літературознавство мали за критерій оцінки твору його народність, політичну актуальність, відповідність ідейно-тематичного спрямування твору вимогам суспільного прогресу. Обрана в статті структуральна методологія, сполучена з інтертекстуальним аналізом, дозволяє виявити широкий спектр концептуально містких елементів, які складаються в довершену систему художнього відображення маріологічної доктрини. Ключовим поняттям для розкриття художньої структури тексту є метафора. Її визначальна роль у збірнику відповідає текстотворчій стратегії барокового мистецтва. Наукова новизна статті полягає в описі конотаційних полів центральної метафори «руна орошенного» й виявленні у взаємодії цих полів авторської стратегії. Інтенційність тексту розкривається в перспективі архетипної алегорії пастуха й отари, визначеної євангельськими притчами. Руно, тобто овеча вовна, виокремлюється з архетипної алегорії й перетворюється на містку метафору з широкою конотаційною сферою. Антитетичний характер цієї метафори виявляється продуктивним для розгортання на рівні вступних розділів і однотипно побудованих частин концепту Богородиці як простору єднання Неба і землі. У статті робляться висновки про те, що метафорична структура відображає одну з найфундаментальніших концепцій християнської доктрини і визначає дискурсивну стратегію автора. Опозиція «Небо – земля» в її онтологічному сенсі оприявнюється в образі Чернігівсько-Іллінської ікони, краплі на якій сприймаються за благодатний знак слізної молитви Богородиці. Топос одягу Богородиці (покрова – «омофор») семіотизується, розвиваючи закладену в природі вовняного вбрання інтенційність. Сама текстотворча діяльність інтерпретується як дарування читачеві/слухачеві живлющої води.

The purpose of the article is to analyze the artistic structure of the collection of the Mariological short stories by Dymytrii Tuptalo’s «The Bedewed Fleece» (Chernihiv, 1683). This book occupies a special place in the work of the prominent Ukrainian writer of the Baroque era, Dimitri Tuptal, as it chronologically opens the literary activity of the future compiler of the The Lives of Saints (“Chet’i-Minei» - Monthly Readings or Menologion). Nevertheless, national literary criticism assessed the collection with restraint or criticism. After all, the positivist methodology of the late nineteenth and early twentieth centuries, and Soviet literary criticism, based on the criterion for evaluating the work, its nationality, political relevance, and the ideological-thematic orientation of the work to the requirements of social progress. The structural methodology chosen in the article, combined with the intertextual analysis, reveals a wide range of conceptually capacious elements that form a perfect system of artistic reflection of the mariological doctrine. A key concept for uncovering the artistic structure of text is metaphor. Its decisive role in the collection is in line with the text-making strategy of Baroque art. The scientific novelty of the article is to describe the connotational fields of the central metaphor of the bedewed fleece and to identify in the interaction of these fields the author’s strategy. The intensity of the text is revealed in the perspective of the archetypal allegory of the shepherd and the flock defined by the gospel parables. Fleece, that is, sheep’s wool, is separated from the archetypal allegory and transformed into a large-scale metaphor with a broad connotational sphere. The antithetical character of this metaphor proves to be productive for deployment at the level of the introductory sections and uniquely constructed parts of the concept of the Virgin as the space of unity of heaven and earth. The article concludes that the metaphorical structure reflects one of the most fundamental concepts of Christian doctrine and defines the author’s discursive strategy. Opposition «Sky – Earth» in its ontological sense is manifested in the image of the Chernihiv-Elijah icon, drops on which are perceived as a blessing sign of tearful prayer of the Virgin. Topos of the Virgin’s clothing (cover – «omophoron”) is semioticized, developing the intentional nature of woolen attire. The text-making activity itself is interpreted as giving the reader / listener nourishing water.