Бортництво у севрюків

Abstract

У структурі господарства севрюків бортництво відігравало дуже важливу роль, що відзначають різні дослідники. Метою дослідження є проаналізувати документальні, археологічні та лінгвістичні джерела щодо побуту севрюків і висвітлити розвиток цього промислу та його особливостей. Методологічно дослідження проведене в рамках історичної антропології та виходить з концепції адаптивного значення культури в житті людських спільнот. Науковою новизною статті є вперше здійснений аналіз широкого кола джерел, що стосуються досліджуваного промислу в севрюків, з-поміж яких необхідно виділити бортні знамена, археологічні та лінгвістичні дані. Дослідження дозволяє більш повно ознайомитись з провідним промислом севрюків та скласти уявлення про процеси його становлення в межах Сіверщини. Висновки. Про важливість бортницького промислу у севрюків свідчить те, що вони сплачували спеціальний «медвяний оброк». У статті описані деякі особливості борничества та пов'язані з ними факти життя севрюків. На Сіверщині цінувалися, у першу чергу, угіддя, які підходили для розведення бджіл і звалися «пасічищами», а севрюки в навколишніх країнах вважалися «бортниками». Спеціальними долотами («копильцями», «колейками») вони видовбували в cтовбурах дерев борті для бджіл, виготовляли також вулики-колоди. Найкращими породами дерев для виготовлення бортей і вуликів вважалися сосна, липа, дещо менше – дуб та інші. Для здобування меду використовували спеціальне «лезиво» й драбинку, що звалася «острова». У ході дослідження вдалося на основі документальних, археологічних та лінгвістичних джерел надати загальну характеристику промислу, а також простежити його розвиток у XIV–XVII ст. Лише запровадження нових джерел до наукового обігу, а також розвиток відповідних методик роботи з ними уможливлять імовірність дізнатися щось нове про цю важливу господарську галузь населення Сіверщини пізньосередньовічно-ранньомодерних часів.

The purpose of the study presented in the article was to highlight the development of the Sevriuks’ honey hunting and its features, as far as available sources allow. Sources of studying the honey hunting of the Sevriuks in the 14th to 17th centuries are various kinds of documents, published honey harvesting «marks» (signs of ownership of the honey hunting holdings) with the accompanying inscriptions, archaeological search results, as well as linguistic and some other materials. The conception of the adaptive role of human culture is a methodological basis. The scientific novelty of the study is the analysis of Sevriuk’s beekeepers and their honey hunting in the 14th–17th centuries from a wide range of sources, among which it is necessary to distinguish harvesting «marks», archeological and linguistic data. The study makes it possible to become more fully acquainted with the leading Sevriuk’s industry and to understand of the processes of its formation within the Siverian region. Conclusions. In the economic structure of the Sevriuks, honey harvesting played a very significant role; they even paid a special «honey tax». There is an assumption that honey hunting in general was the main branch of their economy. And it is the Sevriuks who were known in the surrounding countries as «wild-honey farmers». Hence, in the Siverian lands, holdings favourable for breeding bees were valued in the first place. The apiaries, far from premises, were served by flying visits. Pines, lindens, somewhat less – oaks and other varieties that secured warmth, dryness, air filtration and durability were considered to be the best species of tree for producing wild bees’ nest and beehives. For hollowing out wild bees’ nests in trees, as well as beehives-logs, special curved gauges, called «koleyka» and «kopylets» were applied. For honey extraction, there were used a special tackle woven from straps or bast («lezyvo»), a ladder of wild-honey farmers made out of a small tree trunk with knags (called «ostrova»), as well as a hook-shaped crook.