Звинувачення дружин у вбивстві чоловіків: жіноча жорстокість, чоловічі фобії чи матеріальний розрахунок родичів (Волинь останньої третини XVI ст. – першої половини XVII ст.)

Abstract

На прикладі низки історій, що стосуються обвинувачень шляхтянок у вбивстві своїх чоловіків, у статті проаналізовано такі питання: хто ініціював звинувачення; якою була риторика скарг; чи були в ній присутні стереотипні деталі; чи можна говорити про опис цих звинувачень як гендерно обумовлений; як відбувався перебіг процесу та яким у підсумку був його фінал. У полі уваги перебувають також питання підпорядкованості дружини чоловікові, а також тих ресурсів, які перерозподіляли владу в родині. Стереотипність описів та сталий набір компонентів обвинувачувального наративу дозволяє припустити інструментальний характер більшості обвинувачень. Лише в одному випадку із восьми маємо вирок щодо дружини, ще в одному можна з великою долею певності говорити, що саме вона здійснила вбивство з допомогою слуг і челяді. Описи злочину, на перший погляд, містять компоненти, які традиційно закріплені за «жіночим» способом убивства. Однак аналіз їх у ширшому контексті – порівняння з обвинуваченнями чоловіків в умисних убивствах – знімає дихотомію «чоловіче-жіноче». Напругу під час конфлікту в шляхетській родині зменшувала низка факторів. Майно шляхетського подружжя не поєднувалося в одне ціле. Одноосібне представництво чоловіком родини в публічній сфері мало низку обмежень. Врешті, важило сприйняття шлюбу як публічного договору та відносна легкість розлучень в рамках православної церкви, зокрема і через подружні непорозуміння. Заміжня жінка зазвичай спиралася на підтримку кревних родичів, особистих приятелів, яких вона здобувала через власну систему комунікацій, та слуг всередині дому. Недооціненими в аналізі насильства в родині залишаються особливості функціонування судової системи. Значна кількість звинувачень, схоже, була засобом в руках родини чоловіка для отримання вдовиної частки майна небіжчика. Цьому сприяв змагальний характер судочинства, де вербальний поєдинок між сторонами вибудовувався на хисткій системі доказів. Тож скаржник часто з’являвся у суді з метою знеславити відповідача та змусити його сісти за стіл переговорів, відтак отримати бажане шляхом компромісу.

Based on a number of cases when gentry ladies were accused of murdering their husbands, I will analyze the following questions: who initiated these accusations; the rhetoric of accusations; whether they had clichéd details; whether these accusations were conditioned by the gender of the accused; how the cases proceeded, and what were the results. I will also focus on the wives’ subjugation to their husbands and the resources that could change the balance of power in a family. Stereotypical descriptions and conventional sets of tropes in accusatory narratives suggest that the majority of accusations were purely instrumental. Only one case in eight ended in a guilty verdict, with one other case containing strong indications that the wife did indeed commit murder with the help of her servants and courtiers. Crime descriptions ostensibly emphasize the elements conventionally associated with “female” murders. Their analysis in broader context and comparisons with murder accusations against men, however, lift the malefemale dichotomy. A range of factors could relieve tension in conflicts within gentry families. The property of spouses was not united. The notion that the husband should be the only representative of the family in the public sphere had its limits. Finally, marriage was perceived as a public contract, and the Orthodox Church granted divorce with relative ease, even in cases of spousal misunderstandings. A married woman could usually rely on the support of her relatives, personal friendships cultivated through independent communication, and servants. The peculiarities of the court system remain an underappreciated element in the analysis of domestic violence. A significant number of accusations mask the husbands’ relatives’ attempts to reclaim the widow’s part of the late husband’s property. The strategy was reinforced by the competitive nature of the judicial system: the verbal duel between the sides was supported by slim evidence. Therefore, the accuser often appeared in court with the intention of undermining defendants’ reputation, forcing them to negotiate, and obtaining the goals as the result of a compromise.