Воєнна проза Леоніда Смілянського: гримаси рецепції

Abstract

11 листопада 2016 р. минуло півстоліття від дня смерті Леоніда Івановича Смілянського – письменника, літературознавця, випускника аспірантури київської філії Науково-дослідного інституту Тараса Шевченка (1929–1931), який належить до покоління, що прийшло в літературу в середині 1920-х рр. і в чию долю брутально вдерлася війна. Він автор оповідань, повістей, романів, драм, сценаріїв. У статті розглядається його проза періоду війни 1941–1945 рр., яка зазнала ідеологічних звинувачень і переслідувань, була виключена з корпусу української літератури, не перевидавалася, а належне поцінування дістала лише у 1990-ті рр.

The 11th of November 2016 will be the day of the 50-th anniversary of Leonid Smilyanskyi’s death. The writer, researcher, graduate of the post-graduate studies department of the Kyiv affi liate of Taras Shevchenko Research Institute belonged to generation which came to literature in the mid-1920s. The war brutally intruded into their fates. Smilyanskyi was an author of stories, novels, dramas, scenarios. The paper considers his prose from 1941–1945. These works suffered ideological accusations and were excluded from the corpus of Ukrainian literature. No reeditions of them appeared until 1990s, when Smilyanskyi’s prose got proper estimation.

11 ноября 2016 г. прошло полстолетия от дня смерти Леонида Ивановича Смилянского – писателя, литературоведа, выпускник а аспирантуры киевского филиала Научно- исследовательского института Тараса Шевченко (1929–31), принадлежащего поколению, что пришло в литературу в середине 1920-х гг. и в чью судьбу брутально ворвалась война. Он автор рассказов, повестей, романов, драм, сценариев. В статье рассматривается его проза периода войны 1941–1945 гг., что была подвержена идеологическим обвинениям и преследованиям, исключена из корпуса украинской литературы, не переиздавалась, но по-достоинству оценена была только в 1990-е гг.