Художні модифікації історичної свідомості в американській літературі зламу XX – XXI століть

Abstract

У статті розглянуто становлення екзистенційного (суб’єктивного) історицизму як засобу інтерпретації минулого в сучасній художній літературі. Екзистенційний історицизм у літературі США розглядається як новітня модифікація емерсонівської ідеї індивідуалізованої історії. Концепція розподілу чуттєвого й поняття гетерології Ж. Рансьєра дають можливість інтерпретувати оновлене зацікавлення літератури суб’єктивним історичним досвідом як естетичну реакцію на порядок стосунків, встановлений у сфері інституційного, соціального й культурного. Екзистенційний історицизм у літературному тексті розглядається як спосіб часткового відновлення культурної стабільності й онтологічної цілісності суспільства та індивіда в після- постмодерністському світу.

The paper explores the emergence of existential (subjective) historicism as an approach to historical material in contemporary fiction. It is interpreted as an effort to partly reconstruct cultural stability and integrity and to promote paradoxical horizontal relations between the particular and the universal. Using the Rancièrian concept of the distribution of the sensible as well as the notion of heterology, the paper views recent literary interest in subjective historical experience as an artistic response to the institutionally and socially established order of relations. Dominick LaCapra’s message on history that is always in transit is considered as a contemporary modification of the Emersonian idea of individual history which establishes aesthetic formulas for the articulation of subjective historical experience.

В статье рассматривается появление экзистенциального (субъективного) историцизма как средства интерпретации прошлого в современной художественной литературе. Его основное задание заключается в частичном восстановлении культурной стабильности и онтологической целостности общества и индивида в после-постмодернистском мире. Экзистенциальный историцизм в литературе США рассматривается как после-постмодернистская модификация эмерсоновской идеи индивидуализированной истории. Концепция разделения чувственного и понятие гетерологии Ж. Рансьера дают возможность интерпретировать обновленный интерес литературы к субъективному историческому опыту как эстетическую реакцию на порядок отношений, установленный в сфере институционного, социального и культурного.