У статті розглядається питання збереження в традиційній ігровій практиці давніх світоглядних уявлень. Основна увага звернена на присутність в українському ігровому фольклорі персонажів фракійського (кельтського) походження.
Основне питання статті – генеза жертв, аналогічних купальським. Порушувана проблема розглядається на широкому археологічному та етнографічному матеріалі, що в практиці української фольклористики робиться уперше.
У статті розглядається питання історичної та генетичної семантики образу невістки, утвердження основних його звичаєвих функцій та синхронізації останніх з доісторичними прототипами.
На матеріалі сюжетів українських казок автор встановлює генетичну відповідність між пережитками давніх шлюбних норм та генезою мисливсь-кої, скотарської, рільницької та суспільно-побутової казки.