Усна історія в пострадянських дослідницьких практиках (на прикладі сучасних Білорусії, Росії та України)

Abstract

У статті проаналізовано стан усної історії у сучасних Білорусії, Росії та Україні, виділено основні тенденції й перспективи розвитку цього напрямку, схарактеризовано його теоретико-методологічні та тематичні пріоритети, розглянуто динаміку інституціоналізації усної історії у зазначених країнах. Авторки виділяють два етапи у розвитку усної історії та окреслюють їхні характерні риси, наводять приклади робіт, які ілюструють широкий спектр тематичних уподобань усних істориків, говорять про поділ усної історії на «професіональну» й «любительську» та пов’язану з цим певну депрофесіоналізацію усноісторичної практики тощо. Значне місце у статті відведене аналізу поширених у сучасній білоруській, російській й українській історіографіях способів конструювання історій на базі усних свідчень та пов’язаних із цими способами основних варіантів оприлюднення результатів усноісторичних досліджень. Поряд із обґрунтуванням спільних тенденцій авторки виділяють відмінності інституціоналізації усної історії у пострадянських Білорусії, Росії та Україні.

The article focuses on the state of oral history in modern Belarus, Russia and Ukraine, highlights the principal trends and prospects in its progress, characterizes its theoreticmethodological and thematic priorities and considers the dynamics of institutionalization of oral history in these countries. The authors distinguish two stages in the development of oral history and outline their characteristics, cite the examples of researches that illustrate the wide range of theme preferences in oral history investigations, say about the division of oral history in “professional” and “amateur” components and about the related practice of oral history deprofessionalization. The article thoroughly analyses common methods in modern Belarusian, Russian and Ukrainian historiography that deal with making of histories based on oral testimonies, and connected ways of publishing the results of oral history researches. Along with the justification of common trends, the authors distinguish differences in oral history institutionalization in post- Soviet Belarus, Russia and Ukraine.