Очікування «чуда» як основа народної побожності (Київська митрополія, XVIII ст.)

Abstract

У статті аналізуються матеріали судово-слідчих справ, пов’язаних з освідченням новоявлених «святинь», які проявилися на теренах Київської митрополії у XVIII ст. Особливу увагу приділено типовим моделям зародження та формування народних культів, їх відповідності усталеним в офіційній церкві уявленням про святині та ролі у формуванні цих культів самого духівництва. Проаналізовано основні риси народної побожності, ментальні стереотипи й установки у сприйнятті сакрального та звичне розуміння способу «прилучитися до благодаті». Автор доходить висновку, що поклоніння «чудодійним» іконам, криницям, каменям тощо ґрунтувалося на традиційній схемі вшанування загальнохристиянських святинь, але без відведення у цьому культі провідного місця церкві. Народні культи могли складатися під покровительством церковної (здебільшого місцевої) ієрархії, а могли існувати і всупереч її бажанням, що аж ніяк не применшувало їх «святості» в очах віруючих.

The article considers the materials of church court records connected with investigations and the Church authorization of new-attested «sacral things» which emerged at the territory of Kyiv Metropolitanate in XVIIІ century. The special attention was paid to the typical models of popular cults genesis and formation, their accordance to the Church notions of sacral things, and clergy input into these cults formation. The basic features of popular religion, mental stereotypes together with archetypes of popular feeling of sacral and popular mood to associate oneself to the Grace of God were analyzed. The author concludes that the veneration of miraculous icons, wells, and other things originated from the traditional scheme of All Christians sacral things veneration, but without the Church supremacy in these cults. Popular cults could develop under the influence of local Church, however they could exist in contrary to it, and the last fact doesn’t diminish their sanctity in the view of supporters.