З метою вивчення глибинної будови північно-західної окраїни Антарктичного півострова, враховуючи існування двох суперечливих уявлень щодо причин виникнення рифтогенезу в протоці Брансфілд, на основі сейсмічних даних проведено багатоваріантне двовимірне густинне моделювання вздовж профіля, що охоплює структури від океанічного блока протоки Дрейка до континенту. Результати не підтвердили спрединго-субдукційну природу Західної Антарктики. Таким чином, материкова окраїна Антарктичного півострова швидше за все належить до пасивного типу і протока Брансфілд не є задуговим басейном. Показано, що типово океанічна кора протоки Дрейка змінюється двошаровою субконтинентальною корою Південношетландських островів. У протоці Брансфілд підтверджено вкорінення мантійної речовини в нижню і середню частини фундаменту, що разом з просіданням дна є типовим для рифтових структур. Припущено існування ще одного центру рифтингу в прибережній частині платформи Брансфілд. Розрахована глибина залягання поверхні мантії в межах Антарктичного півострова засвідчує про його континентальну будову.
In order to study deep structure of north-western borderland of the Antarctic Peninsula, taking into account two existing contradictory notions as to the reasons of appearance of rifto-genesis in the Bransfield Strait, according to seismic data, multi-variant two-dimensional density simulation has been conducted along the profile involving the structures from the oceanic block of the Drake Strait up to the continent. The results did not confirm the spreading-subduction nature of the West Antarctica. Therefore, the continental margin of the Antarctic Peninsula belongs the most probably to the passive type, and the Bransfield Strait is not a back from arch basin. It has been shown that typically oceanic crust of the Drake Strait is interchanged by two-layered sub-continental crust of the South Shetland islands. In the Bransfield Strait the rootage of the mantle matter into lower and medium part of the basement has been confirmed that together with subsidence of the bottom is typical for rift structures. Suggestion has been made as to existence of one more rifting center in the coastal part of the Bransfield platform. The depth of the mantle surface within the Antarctic Peninsula obtained according to calculations, testifies its continental structure.
С целью изучения глубинного строения северо-западной окраины Антарктического полуострова, учитывая существование двух противоречивых представлений относительно причин возникновения рифтогенеза в проливе Брансфилд, на основе сейсмических данных проведенного многовариантное двумерное плотностное моделирование вдоль профиля, что охватывает структуры от океанического блока пролива Дрейка к континенту. Результаты не подтвердили спрединго-субдукционную природу Западной Антарктики. Таким образом, материковая окраина Антарктического полуострова скорее всего принадлежит к пассивному типу и пролив Брансфилд не является задуговим бассейном. Показано, что типично океаническая кора пролива Дрейка изменяется двухслойной субконтинентальной корой Южношетландских островов. В проливе Брансфилд подтверждено укоренение мантийной вещества в нижнюю и среднюю части фундамента, что вместе с проседанием дна является типичным для рифтовых структур. Припущено существования еще одного центра рифтингу в прибрежной части платформы Брансфилд. Рассчитанная глубина залегания поверхности мантии в пределах Антарктического полуострова удостоверяет о его континентальном строении.
