В статье рассматривается трансформация мифологемы русалки в романтической
традиции европейской и русской литературы XIX – XX вв. Архаические верования использовались в
романтической культуре в нескольких планах. Русалка представала как медиатор между реальным и
потусторонним мирами. Романтический герой, бунтуя против пошлой обыденности, стремился
преодолеть границу между ними. Сюжеты баллад и сказок подчёркивали смертельную опасность
такого деяния, значительность личности героев и переживаемых страстей. Архаическая
амбивалентность русалки коррелировала с демоническими чертами романтического героя.
В раннем стихотворении Ахматовой «Мне больше ног моих не надо» отказ от мотивов романтических
сюжетов преображает смысловое прочтение мифологемы русалки, сохраняя подчёркнутую
значимость лирического чувства. Таинственное иномирие древних верований трансформируется в
сферу трагически запутанных человеческих страстей. Отказ от демонического начала женского
персонажа позволяет по-иному представить отношения влюблённых. Связь между их мирами
невозможно прервать, так же как невозможно отказаться от души или от любви. Тема взаимной вины
в этом стихотворении дополняется темой понимания и прощения. Миф сохраняет своё значение как
средство сакрализации лирического чувства.
У статті розглядається трансформація міфологеми русалки в романтичної традиції
європейської та російської літератури XIX - XX ст. Архаїчні вірування використовувалися в
романтичній культурі в декількох планах. Русалка поставала як медіатор між реальним і потойбічним
світами. Романтичний герой, бунтуючи проти вульгарної буденності, прагнув подолати межу між
ними. Сюжети балад і казок підкреслювали смертельну небезпеку такого діяння, значущість
особистості героїв і пережитих страстей. Архаїчна амбівалентність русалки корелювала з
демонічними рисами романтичного героя.
У ранньому вірші Ахматової «Мені більше ніг моїх не треба» відмову від мотивів романтичних сюжетів
перетворює смислове прочитання міфологеми русалки, зберігаючи підкреслену значущість ліричного
почуття. Таємниче іноміріе стародавніх вірувань трансформується в сферу трагічно заплутаних
людських пристрастей. Відмова від демонічного початку жіночого персонажа дозволяє по-іншому
представити відносини закоханих. Зв'язок між їх світами неможливо перервати, так само як
неможливо відмовитися від душі або від любові. Тема взаємної провини в цьому вірші доповнюється
темою розуміння і прощення. Міф зберігає своє значення як засіб сакралізації ліричного почуття.
The article studies transformation of the mermaid mythologeme in the romantic tradition of
European and Russian literature in XIX - XX centuries. Archaic beliefs were used in the romantic culture in
several ways. A mermaid appeared as a mediator between the real and otherworldly realities. A romantic hero,
rebelling against the banal everyday life, sought to overcome the boundaries between them. Plots of ballads and
tales emphasized mortal danger of such an act, the significance of protagonists’ personalities and experienced
passions. Archaic ambivalence of a mermaid correlated with demonic features of a romantic hero.
In an early poem by Anna Akhmatova "I do not need my feet any more", denial of the motives of romantic stories
transforms the semantic interpretation of the mythologeme of the mermaid, while preserving the importance the
lyrical feeling. Mysterious ancient beliefs are transformed into the sphere of tragically tangled human passions.
The abandonment of demonic features of a female character allows different representation of relations between
lovers. The connection between their worlds cannot be interrupted, just as it is impossible to abandon the soul or
love. The topic of mutual guilt in this poem is complemented by the theme of understanding and forgiveness. The
myth retains its value as a means of sacralization of lyrical feeling.
