У 20–30-х рр. ХХ ст. під впливом трансформації наукових принципів і відродження
польської державності суттєво змінилася польська дидактика історії. Після Першої
світової війни у викладанні історії універсалізація знань змінюється вузькою
спеціалізацією, педагогічна складова навчання переважила дидактичну. Тоді ж польська історична педагогіка покликана була виховувати молоде покоління не для боротьби за державну самостійність, а для розбудови вже вільної держави. Після З’їзду польських істориків у Познані (1925) Польське історичне товариство активно почало шукати нові методи викладання історії. В структурі Товариства заснували нові підрозділи, а з 1933 р. почали видавати журнал “Історично-дидактичні відомості”.
In the 1920s–1930s, Polish didactics of history changed dramatically under the influence of transformations of scholarly principles and revival of Polish statehood. After World War I, knowledge universalisation in history teaching was substituted with narrow specializations and the pedagogical aspect of education was exceeded by the didactic one. At the same time, Polish historical pedagogy was to educate a young generation, which did not have to struggle for the state’s independence but for building up the new sovereign state. After the Congress of Polish Historians in Poznań (1925), the Polish Historic Society started an active search for new methods of teaching history. In 1933, new subdivisions were established within the Society and the History and Didactics Bulletin was launched.