Анотація:
Однією з особливостей територіальних автономій фінно-
угорських народів у Радянському Союзі та у пострадянській
Росії є те, що функція збереження етнічності домінує над усіма
іншими потенційними чи декларованими функціями. Автономії
відрізняються від звичайних областей лише тим, що у них
зберігаються деякі „ніші” для задоволення етнокультурних
потреб титульних спільнот. За межами автономій, у діаспорах,
не існує реальних механізмів збереження етнічності. Саме
тому проблема збереження мови в автономіях пов’язується
з представництвом її носіїв у законодавчих і виконавчих
органах влади. Боротьба за таке представництво відбувалася у
різних, найчастіше — непрозорих формах у всі роки існування
СРСР. У пострадянській Росії було впроваджено у цій сфері
певні демократичні процедури з переважно формальним їх
дотриманням. Цим процесам присвятило свою увагу чимало як
західних, так і російських дослідників. Зокрема, П. Фраєр, С.
Лаллукка, Б. Мюллер, Ю. Шабаєв, В. Ільїн, Є. Ципанов вивчали
питання взаємозв’язку між станом і статусом мови титульної
спільноти на прикладі Республіки Комі.