В статье анализируется влияние 1620-летнего палеоклиматического цикла О. Петтерсона – констелляции
Луны – на типологию человека и общества. Доказывается, что связанные с циклом глобальные потепления –
похолодания приводят к закономерной смене на Земле приоритетных типов биопсихосоциогенеза и
господствующих сторон света. Ввиду этого предлагается пересмотр ведущей парадигмы выживания: отказ
от так называемого «устойчивого развития», базовой прогностической модели после Конференции ООН в
Рио-де-Жанейро 1992 года, и переход к пластичному приспособлению человечества к периодическим
колебаниям природно-климатических условий его существования.
У статті аналізується вплив 1620-річного палеокліматичного циклу О. Петтерсона – констеляції
Місяця – на типологію людини та суспільства. Доводиться, що пов’язані з циклом глобальні
потепління – похолодання призводять до закономірної зміни на Землі пріоритетних типів біопсихосоціогенезу
та панівних сторін світу. З огляду на це пропонується перегляд провідної парадигми виживання:
відмова від так званого «сталого розвитку», базової прогностичної моделі після Конференції ООН в
Ріо-де-Жанейро 1992 року, і перехід до пластичного пристосування людства до періодичних коливань
природно-кліматичних умов його існування.
In the article the influence of paleo-climatic cycle of O. Petterson (the cycle of Moon’s constellations) at the
human and society’s typology is analyzed. It was proved, that the global warming and cooling, connected
with the cycle, leads to the according changes of the priority types of biopsychosociogenesis and of prime
sides of the world on the Earth. Due to this statement the redecision of the leading paradigme of surviving is
offered: the refusion of so called «sustainable development» paradigme, the basic prognostic model after the
Rio de Janeiro’s UNO conference in 1992, and the transmission to the flexible accommodation of humanity to
the periodical fluctuation of its natural and climatic existance conditions.
