Анотація:
У контексті вітчизняної історії першої половини ХІХ ст. постать "старого українця" Михайла Максимовича (як він підписувався у листах) є феноменальною. У його долі, яка залишається долею конкретної людини, незаперечно відбилися всі особливості цього часу. Як і чимало визначних його земляків, він був інтегрований в імперську культуру —з російською мовою, традиціями і цінностями. Узагалі українці, розкидані по різних місцях Російської імперії, відчуваючи свою осібність від росіян, позначали себе як "земляки". Саме це відчуття "земляцтва" слугувало основою колективної ідентичності вихідців із Гетьманщини і Слобожанщини. Багато з них були щиро віддані Україні — своїй "общей Родине", її народові, були сповнені гострого відчуття українського патріотизму.
Розпочавши наукову діяльність у галузі природничих наук, він продовжив наукове подвижництво дослідженнями в царині наук гуманітарних.
Максимович — творець теоретичних засад новітнього українознавства. Він мав власну концепцію історії України, а наукова спадщина його має значно глибше теоретичне підґрунтя і набагато ширша від традиційного про неї уявлення.