У статті об’єкти уваги поета-мандрівника класифікуються по-новому
й розкриваються як тотожність природно-географічних, історико-археологічних і суто людських явищ. Також обстоюється думка, що мандрівкою в Італію почався шлях Ґете до «веймарської класики», на відміну від поширеного погляду, нібито вона стала відправною точкою для
поетового «класицизму». Естетика Ґете, орієнтуючись загалом на постулат Вінкельмана про «шляхетну простоту та спокійну велич», намагається піднятися до сучасніших уявлень модерної естетики, зокрема
в понятті врівноваженої суперечливості, проте зупиняється на шляху
до Геґелевих категорій.
The text of the “Italian journey” analyzes the main objects of Goethe’s attention from the
point of view of aesthetic systematization: natural phenomena (sea, mountains, vegetation,
volcanoes), geological and botanical features of the area, various results of human activity
and human behavior, abandoned and dilapidated architectural monuments of antiquity,
‘unconventional’ personalities. Panoramic contemplation of the area is seen as the main way
of the author’s observations and the development of a specific worldview, which includes an
attempt not only to separately consider the contradictory diversity of phenomena but also
to harmonize it esthetically. Artistic allusions serve as one of the ways of such harmonization.
The behavior of the human crowd and traces of human activity are presented by the author
in the same stream with the natural phenomena of nature. As to the cultural assessment
of modern Italians, the author describes them as happy, naïve, simple-minded, and carefree
but indifferent to the requirements of modern civilization and the cultural achievements of
their ancestors. Aesthetically, the poet-observer relies on Winkelmann’s artistic postulate of
“noble simplicity and calm greatness” and tries to reveal the contradictions of this system
in terms of the aesthetics of the emerging new age. However, in general, Goethe’s aesthetics
remains within the framework of the eighteenth century and includes universal concepts of
contemporary art: integrity, harmony, revitalization, diversity, balance, and others. Therefore,
the terminological apparatus and range of concepts tend not to Hegel (heroic, dramatic,
lyrical, comic, etc.) but rather to the previous era.