У статті проаналізовано понятійний апарат семіотики новітньої
європейської історії. Метою статті є концептуалізація понятійного
апарату, який використовується в семіотичних дослідженнях європейської історії. Соціальні науки, на відміну від природничих, які займаються реаліями, котрі самі себе не називають, мають справу з феноменами людського життя. Назви змінюються в часі і просторі без будь-якого зв’язку з іманентними змінами самих речей, що свідчить про
наполегливий пошук адекватної назви для багатьох речей і знаків.
Основним предметом семіотичного аналізу стають історичні смисли.
Історія стає способом наукової реконструкції минулого. До історичної
науки факти, знаки й символи проходять через індивідуальну й колективну пам’ять. Скарбом семіотичних значень є різноманітні наративи.
Тексти в різних контекстах дають різну семантику. Кожен є учасником
цього захоплюючого процесу, кінцевого результату якого у принципі
немає. За цих обставин аналіз нестабільності стає важливішим за
пошук «точки опори». Ця теза є особливо важливою для мозаїчної
історії народів Європи. У цьому сенсі можна вести мову про європейську
мета-історію, тобто історію смислів історії Європи. Комунізм і
фашизм об’єднує не тільки тоталітарна практика, а й політичний
«синтаксис», тоді як лібералізм взагалі є іншою політичною мовою.
Будь-яка подія починається на інформаційному рівні. Одного разу потрапивши у свідомість, інформація залишається там назавжди, розвиваючись і набуваючи нових характеристик. Постмодерн веде до антиінтелектуального перед-модерного мислення. Семантичні межі між
категоріями розмиваються, вони гнучкі, відкриті до змін та постійних
соціально-економічних трансформацій. Самосвідомість епохи модерну
спиралася на досягнення економіки та класичної соціології, котрі пропагували цінності єдиного універсального прогресу для всього людства. Самосвідомість постмодерну ідентифікується на принципах культурної
антропології та етнології, тобто наук, які наголошують на неоднорідності соціокультурного поля людства. Історична семіотика працює зі
стереотипами сприйняття знаків і символів, декодує їх та адаптує для наукового використання.
The article analyses the conceptual apparatus of semiotics of modern
European history. The social sciences, unlike the natural sciences, which deal
with realities that do not call themselves, deal with the phenomena of human
life. Names change in time and space without any connection to the immanent
changes of things themselves, which indicates a persistent search for an
adequate name for many things and signs. Historical meanings become the
main subject of semiotic analysis. History becomes a way of scientific
reconstruction of the past. In historical science, facts, signs and symbols come
through individual and collective memory. Various narratives are a treasure
trove of semiotic meanings. Texts in different contexts give different semantics.
Everyone is a participant in this exciting process, the end result of which, in
principle, is not. Under these circumstances, the analysis of instability becomes
more important than finding a "fulcrum". This thesis is especially important for
the mosaic history of the peoples of Europe. Communism and fascism are
united not only by totalitarian practices but also by political "syntax", while
liberalism in general is a different political language. Every event starts at the
information level. Postmodernism leads to anti-intellectual pre-modern
thinking. Semantic boundaries between categories are blurred; they are
flexible, open to change and constant socio-economic transformation. The selfconsciousness
of the modern era was based on the achievements of economics
and classical sociology, which promoted the values of a single universal
progress for all mankind. Postmodern self-consciousness is based on the
principles of cultural anthropology and ethnology, of sciences that emphasize
the heterogeneity of the socio-cultural field of mankind. Historical semiotics
works with stereotypes of perception of signs and symbols, decodes them and
adapts them for scientific use.
