Тогочасна польська влада негативно ставилася до центрального уряду
Чехословацької республіки. Тому вона активно контактувала з опозиційною
Глінковою словацькою народною партією, з якою мала низку спільних ідеологічних цінностей: слов’янська взаємність, католицизм, антибільшовизм,
позитивне ставлення до авторитаризму. Польські діячі запевняли, що Варшава підтримує державотворчі плани словацьких лідерів, урочисто вітали їх делегацію в Польщі у травні 1938 р.
Під час та відразу після мюнхенської кризи польсько-словацькі взаємини
відзначалися суперечністю. Словаки запропонували державне об’єднання і
представили декларацію про польсько-словацьку унію. Проте, не отримавши
відповіді, домовилися з празьким урядом про надання Словаччині автономії.
Польська сторона очікувала від словаків більш вираженого сепаратизму. Аби
підштовхнути нерішучих опозиціонерів Варшава висунула територіальні
претензії на словацькі землі в районі Спіша та Орави. Ультимативний
характер вимог та силові дії польської влади продемонстрували дійсний
характер її політики щодо Словаччини. Це мало наслідком покращення
чесько-словацьких відносин у рамках помюнхенської Чехо-Словаччини, а
також зумовило звернення поглядів словацьких політиків до Німеччини.
Взимку 1938-1939 рр. обидві сторони намагалися поліпшити атмосферу двосторонніх взаємин. Відбувалися зустрічі делегацій, на яких обговорювалися шляхи активізації позитивної співпраці. Головним чинником
польсько-словацького зближення в цей час було усвідомлення небезпеки з
боку Німеччини, яка збільшувала свій вплив у регіоні. На початку березня
Берлін організував кампанію тиску на словацьких діячів, схиляючи їх до сецесії, водночас вони марно намагалися висунути цьому польську противагу. Проголошення незалежності Словаччини за німецьким сценарієм ознаменувало стратегічну невдачу польської зовнішньої політики, адже південний кордон держави ставав зоною потенційної небезпеки.
The Polish authorities had a negative attitude towards the central government
of the Czechoslovak Republic at that time. Therefore, the Polish reprezentatives
were in active contact with the opposition Glinka Slovak People’s Party.
They had a number of common ideological values such as Slavic reciprocity, Catholicism,
Anti-Bolshevism, and positive assessment of authoritarianism. The Polish
politics assured that Warsaw supports state-building plans of the Slovak
leaders and solemnly welcomed their delegation to Poland in May 1938.
Polish-Slovak relations were marked by contradictions during and shortly
after the Munich crisis. The Slovaks suggested state association and submitted a
declaration on the Polish-Slovak union. But they did not receive an answer, so
they agreed with the Prague government about granting Slovakia autonomy. The
Polish authorities expected more pronounced separatism from the Slovaks. Warsaw
made territorial claims for Slovak lands in the area of Spis and Orava because
Poles wanted to push indecisive oppositionists. The ultimate form of the
demands and the forceful nature of Polish actions demonstrated the real content
of Warsaw’s policy towards Slovakia. These events resulted to the improvement
of Czech-Slovak relations within the framework of Post Munich Czechoslovakia
and also led to the appeal of Slovak politicians to Germany.
Both sides tried to improve the atmosphere of bilateral relations during the
winter of 1938-1939. Meetings of delegations were organized for discuss different
ways to intensify positive cooperation. An influence of Nazi Germany was increasing
in the region at that time. So, the realization of the danger, posed by
Germans, was the main factor to Polish-Slovak rapprochement. In early March,
Berlin organized a campaign to put pressure on Slovak politicians and persuaded
them to secession. They tried in vain to put forward a Polish counterweight. The
declaration of independence of Slovakia according to the German scenario marked
the strategic failure of Polish foreign policy, because the southern border of
the state became a zone of potential danger.
