The written legacy of the Transylvanian princes preserved in Ukrainian
archival funds is a less researched area. The aim of the article is to shed light on
the documentary heritage of two Transylvanian princes preserved by the archival
funds of Ukraine. The methodology of the research is based on the description of
the sources, with the help of which new data is introduced into the scientific
stream. Archival-descriptive methods were applied that can be used to exploit
the historical data in the records. The scientific novelty of the article is about exploring
sources that have not been published so far or have already been mentioned
in the foreign literature, but are less known in the historical literature of
Ukraine. Conclusions: The present study covers the documentary legacy of two
princes, György Rákóczi I (1593-1648) and his great-grandson Ferenc Rákóczi
II (1676-1735), examining the letters in the State Archives of the Transcarpathian
Region, which were signed by them. Although the Transylvanian princes were
not independent rulers, they left a significant mark in European history in the
administrative, military and political spheres. Their military-political careers
had an impact on the peoples of the region, the Ukrainians, the Hungarians, the
Poles and the Germans alike. Of all the princes of the Rákóczi dynasty, the documentary
legacy of the princes mentioned above is the richest in the State
Archives of the Transcarpathian Region. The princes in question were suffering
in the European space between the two great powers of the time, the Habsburgs
and the Turkish Empire, and could succeed only with great effort. Letters, decrees,
and other orders written or issued in the princely chancelleries, the description
of which appears in this article, are essentially the result of the present research.
These expand the image of the relationship between the peoples living in the principality
and the Rákóczis, who often acted in political coercion. A detailed
examination of the princes' letters of donation, the treaties with the rulers, or the
relations with the poor peasantry may be of interest for further research.
Писемна спадщина трансільванських князів, яка зберігається в Україні,
на сьогодні є малодослідженою. Метою нашої публікації є висвітлити документи, авторство яких належать двом трансільванським князям, і які зберігаються в українських архівних фондах. Методика дослідження ґрунтується на описі джерел, завдяки чому в науковий обіг введено нові факти та дані. Наукова новизна публікації полягає в тому, що в ній вперше публікуються та аналізуються джерела, які зарубіжними науковцями вже згадувалися, але у вітчизняній історичній науковій літературі залишалися
невідомими. Висновки: У статті розглянуто документальну спадщину двох
князів – Дєрдя І Ракоці (1593-1648) та його правнука Ференца II Ракоці
(1676-1735), вивчено ті листи, що зберігаються в Державному архіві Закарпатської області й підписані ними власноруч. Хоча трансільванські князі не були незалежними правителями, але в адміністративній, військовій
та політичній сферах залишили по собі в європейській історії значний слід.
Їхня військово-політична діяльність мала вплив на більшість народів
регіону – українців, угорців, поляків, німців та ін. З-поміж представників династії Ракоці саме стосовно двох згаданих
осіб у Державному архіві Закарпатської області маємо найбільшу кількість
писемних пам’яток. Цим князям доводилося лавірувати між двома могутніми державами того часу – Габсбурзькою та Османською імперіями, тож
успіхів вони досягли ціною надзвичайних зусиль. Опис листів, указів та
інших розпоряджень, що виходили з князівських канцелярій, є по суті результатом нашої дослідницької роботи, представленої у публікації. Завдяки цьому ми отримуємо ширшу картину відносин між народами, що проживали в князівстві, та родом Ракоці, представники якого змушені були діяти, виходячи з тогочасних політичних обставин. У подальшому дослідження
можна продовжити, детальніше вивчаючи княжі дарчі листи, угоди, укладені з правителями, або відносини з селянством.
