Статтю присвячено дослідженню особливостей суспільно-політичного дискурсу Федеративної Республіки Німеччина щодо країн «Нової
Східної Європи», які опинилися поза кордонами розширеного Європейського Союзу в 2004–2017 рр. Термін «Нова Східна Європа» щодо Республіки Білорусі, Республіки Молдови та України використано з огляду на
диференціацію політичного та суто географічного розуміння поняття
«Східне партнерство».
З огляду на досягнутий рівень внутрішніх демократичних перетворень і ступінь наближення до Євросоюзу Україна, Білорусь і Молдова
перебувають на різних етапах. Російська гібридна агресія негативно
вплинула на процес європейської інтеграції України. Територіальні проблеми з Придністров’ям також не дозволять Молдові в найближчому
майбутньому стати повноправним членом Євросоюзу. Натомість Білорусі вдалося поліпшити політичні відносини з Європейським Союзом,
запропонувавши Мінськ як місце дипломатичних зусиль з урегулювання
конфлікту на Донбасі.
У висновках зазначається, що події 2013–2017 рр. засвідчили помилковість інерційної зовнішньополітичної стратегії ФРН у східноєвропейському напрямку, а також продемонстрували брак фундаментальних
знань про східноєвропейський регіон у Німеччині. Жодному федеральному
урядові не вдалося виробити чіткої програми взаємодії зі східноєвропейськими державами. Європейська політика сусідства, а згодом і програма
ЄС «Східне партнерство», які підтримувалися ФРН, передбачали поглиблений діалог інституцій Євросоюзу з країнами «Нової Східної
Європи» без гарантій їхнього членства в спільноті. Саме цей аспект
ускладнив адаптацію «Східного партнерства» до ситуації, що склалася
внаслідок російської гібридної агресії щодо України.
The article is devoted to the study of the peculiarities of the socio-political
discourse of the Federal Republic of Germany concerning the countries of the
“New Eastern Europe”, which turned out to be beyond the borders of the
enlarged European Union in 2004–2017. The term “New Eastern Europe” is
used in relation to the Republic of Belarus, the Republic of Moldova and
Ukraine taking into account the differentiation between the political and
geographical understanding of the concept of the “Eastern Partnership”.
Taking into account the level of internal democratic transformations and
the level of rapprochement to the European Union, Ukraine, Belarus and
Moldova are at different stages. Russian hybrid aggression has negative affect
on the process of European integration of Ukraine. Territorial problems with
Transnistria will also prevent Moldova from the full membership in the
European Union in the near future. Instead, Belarus managed to improve
political relations with the European Union, and offer Minsk as a place for
diplomatic efforts to resolve the Donbas conflict.
The conclusions indicate that the events of 2013–2017 have shown the
fallacy of the inertial foreign policy strategy of the Federal Republic of
Germany in the East European direction, and also demonstrated a lack of
fundamental knowledge about the East European region in Germany. No
single federal government has been able to develop a clear program of
interaction with the Eastern European powers. The European Neighbourhood
Policy, and soon the EU’s Eastern Partnership program, supported by the
Federal Republic of Germany, included an in-depth dialogue between EU
institutions and the countries of the “New Eastern Europe” without guarantees
of their membership in the community. This aspect has complicated the
adaptation of the “Eastern Partnership” to the current situation created by the
Russian hybrid aggression against Ukraine.