Мета дослідження полягає у з’ясуванні причин підтримки чільним комуністичним
партапаратом західних областей УРСР кремлівського заколоту на чолі з ДКНС, а також
фактографічній реконструкції подій та наслідків провалу путчу в контексті реставрації
незалежності України. Методологічна основа розвідки базована на раціональному щаблі з
дотриманням принципу історичної об’єктивності. У ході дослідження було застосовано методи
критичного і структурного аналізу та класифікації, систематизації й верифікації неопублікованих
архівних джерел і польового матеріалу. Наукова новизна отриманих результатів сформована на
документах одного республіканського й семи обласних архівів, а також матеріалах періодичних
видань комуністичного та ліберально-демократичного спрямування, інтерв’ю із сучасниками
й учасниками подій. На цій основі реконструйовано не надто відому фактографію, пов’язану
з рецепцією путчу ДКНС на різних рівнях тогочасного радянського соціуму. Ключову увагу
присвячено малодослідженому сприйняттю місцевими комуністичними елітами спроби
збройного реваншу за умов поступової втрати ними владного статусу. Висновки. Після
звільнення західноукраїнських областей від комуністичної монополії на політичну владу
внаслідок поразки партійних висуванців на виборах 1990 р., місцевий партапарат зберігав
надію на реванш лише за умов силової підтримки від союзного центру. Тому, на відміну від
рядових комуністів і прихильників націонал-комуністичної Демплатформи, після незаконного
захоплення влади ДКНС у серпні 1991 р. вищі обкомівські керівництва західних областей
УРСР перетворилися на координаційні центри виконання розпоряджень заколотників. Вони
були єдиними, хто отримав перші таємні вказівки московських кураторів, визнав надзвичайний
стан і закликав громадськість утриматися від акцій непокори. Місцеві партійні еліти уклали
плани виконання директив путчистів і спонукали керівників силових, адміністративних та
господарських інституцій коритися їм. Однак на перешкоді став очолюваний демократичними
радами, національними партіями та громадськими спілками опір. Тож спроба очолюваного
ДКНС перевороту у західноукраїнських областях була апріорі приреченою на фіаско. Участь
партверхівки у заколоті поставила КПУ поза законом, довершила розпад низових структур,
спричинила націоналізацію партійного майна і трансформувала її у злочинну політичну
організацію, яка виступила проти незалежності України.
The purpose of the study is to find out the reasons for the support of the leading
communist party apparatus of the western regions of the UkrSSR for the Moscow putsch led by
the State Committee on the State of Emergency (SCSE), as well as factual reconstruction of the
events and consequences of the coup failure in the context of restoring Ukrainian independence.
The methodological basis of scientific intelligence is based on a rational step in compliance with
the principle of historical objectivity. The study used methods of critical and structural analysis and
classification, systematization and verification of unpublished archival sources and field material.
The scientific novelty of the obtained results is formed on the documents of one republican
and seven regional archives, as well as the columns of communist and democratic periodicals
and interviews with contemporaries and participants of the events. Based on them, the littleknown
facts related to the reception of the coup at various levels of the then Soviet society were
reconstructed. The key attention is paid to the unexplored perception by local communist elites
of an attempt at armed revenge in the face of their loss of pro-government status. Conclusions.
After the liberation of the western Ukrainian regions from the communist monopoly on political
power as a result of the defeat of party nominees in the 1990 elections, the local party apparatus
retained hope for revenge only with the forceful support of the union center. Therefore, unlike
ordinary communists and supporters of the National Communist Democratic Platform, after the
illegal proclamation of power by the SCSE in August 1991, the top regional leadership became
the focal points for the implementation of the insurgents’ instructions. It was the only one to
receive their first secret orders, recognize the state of emergency and call on the public to avoid acts
of disobedience. Moreover, local party elites made plans to carry out the orders of the putschists and
encouraged the heads of law enforcement, administrative and economic institutions to obey them.
However, the anti-communist resistance, led by democratic councils, national parties and public
associations, stood in the way. He positioned himself as a state-builder, as last year’s local elections
were won by Ukrainian political forces, which saw the Declaration of State Sovereignty of Ukraine
as a restoration of its state independence. Thus, the coup attempt led by the SCSE in the western
Ukrainian regions was a priori doomed to failure. The participation of the leading partocracy in
the putsch outlawed the Communist Party of Ukraine, completed the disintegration of grassroots
structures, caused the nationalization of property and transformed it into a criminal political union
that opposed the restoration of Ukraine’s independence.
