У статті розглядається питання, якому різновиду русів (з тих, що мали стосунок до держави Київська Русь) міг належати знайдений Костянтином у Херсонесі переклад Євангелія і Псалтиря, «руськими письменами» написаний. Такими русами автор вважає дунайських русів, власне тиверців, які в «Повісті временних літ» названі «толковинами», тобто перекладачами. Висувається і обґрунтовується припущення, що давні тиверці були болгарами (мізійцями) і знали, крім слов’янської (болгарської), також і грецьку мову, оскільки знаходилися поблизу візантійських земель. Через це тиверці дуже рано прийняли християнство і цілком могли (і повинні були) перекласти з грецької мови на свою рідну болгарську книги християнського Канону, зокрема Євангеліє і Псалтир, без яких неможливим було слов’янське богослужіння. Писемність тиверці могли отримати від дунайських ругів (з дунайського королівства Ругіланд), і це письмо було глаголичним.
The article deals with the problem of which group of Rus’ people (among those who were related to the ‘Kyivan Rus’ state) could the translation of Gospel and Psalter belong to that Constantine the Philosopher found in Chersonesus and that was written in «Rus’ian letters».
The author argues that this group was the Danube Rus’ people, or Tivertsi, named tolkoviny «translators» in the Tale of Bygone Years (Primary Chronicle). He suggests and substantiates the hypothesis that the old Tivertsi were Bulgarians (Moesi) and spoke, along with Slavonic (Bulgarian), Greek as well since they dwelled near Byzantium. Because ofthat, the Tivertsi had very early converted to Christianity and so could (and should) translate into their native Slavonic language the Christian canon books, in particular Gospel and Psalter, indispensable for church service. The Tivertsi could receive their writing system from the Danube Rugii (of the Danube Rugian kingdom) and this system was the Glagolitic script.
